необхідних коштів. Останнє вимагало неабияких зусиль, адже для здійснення задуманого сум, одержаних від продажу свічок, було замало. Доцільно було звернутися до добровільних пожертвувань і, як зауважив протоієрей Ле- бединцев, нерідко і сам преосвященний Гавриїл брав на себе обов'язки по збору грошей, пропонуючи своїм духовним чадам та підлеглим так звану "книгу прохань" [6]. Так, у травні 1837 р. священик Сінькевич пред'явив від невідомого вкладника 500 руб. на соборні потреби, на що преосвященний наклав резолюцію: "Невідомому - Господнє благословення, священику - вдячність, гроші долучити до соборних гаманцевих зборів, використання їх призначити потім" [7].
28 лютого 1841 р. обер-прокурор Синоду граф Протасов повідомив архіпастиря про "Височайше повеління" виділити з доходів Одеси на покращання Преображенського собору 2860 руб. сріблом безповоротно і 1430 руб. позичкою. А через рік, з початком робіт, виникає побоювання, що через нестачу коштів тепла церква не буде завершена, у зв'язку з чим граф
М.С.Воронцов запропонував преосвященному Гаврнїлу в разі необхідності використати, окрім асигнованої від міста суми, і ті 10000 руб., що передбачалися на будівництво церкви на Пересипу, щоб, як писав граф, "не чинити перешкод священнодійствам у соборі на майбутній зимовий період... тим більше, що ці 10000 руб. собор може повернути, коли буде зводитись Пере- сипська церква і коли в них виникне дійсна необхідність" [8]. Та, на щастя, потреба в субсидії відпала. Окрім 4290 руб., що надійшли від міста, в розпорядженні собору були і власні кошти (9870 руб.), чистий залишок від свічкової операції за період з 1838 по 1843 рік (14225 руб.) та 2120 руб., зібраних у 1843 р. священиком Гайдабуровим на теплу соборну церкву. До того ж собор мав деякий будматеріал, пожертвуваний у 1837 р. громадянкою Крамаревою. Шануючи пам'ять свого чоловіка, вона мала намір заснувати церкву на Олександрійській площі, але скоро припинила роботи і за вказівкою преосвященного Гавриїла, який зауважив про недоречність та незаконність будівництва храму поблизу кафедрального собору. Таким чином, на загальну суму в 32500 руб. планувалось проведення всіх робіт з улаштування соборної будівлі.
Кафедральний протоієрей Василь Фроловсь- кий зазначав, що "розширення собору проектувалося зробити шляхом з'єднання самого собору із дзвіницею, оточеною широкою галереєю, внаслідок чого собор збільшувався майже у два рази. Розроблені проекти після узгодження їх з місцевим керівництвом у 1841 р. були представлені архієпископом Гавриїлом на розсуд Св. Синоду з приблизним кошторисом витрат і зазначенням загальної суми, необхідної для здійснення задуманого. 29 червня 1841 р. Св. Синод дав дозвіл на будівлю з тим, щоб фасад її відповідав плану, представленому комісією проектів [9].
Передбачалось розпочати з будівництва теплої церкви. Це робилося для того, щоб "не ущемляти богослужіння". Було вирішено закласти і негайно ввести в дію тільки ту частину церкви, котра буде займати простір приблизно вії сажнів між дзвіницею та колонами нині існуючої паперті, а інша частина, близько 9 сажнів, залишиться без змін.
За проектом початок робіт планувався на весну 1842 р. На думку преосвященного та притчу, розпочинати будівництво восени 1841 р. було б недоречно, адже до холодів залишалось мало часу, до того ж "мулярам та іншому робочому люду, зайнятому на численних будовах по всьому місту доводилось сплачувати досить велику ціну". Тому в зимовий період проводилась активна заготівля будівельних матеріалів.
Весна попри всі сподівання не відзначалася активними будівельними роботами. В цей час велись переговори з підрядчиками. Лише 17 червня 1842 р. причт представив, а архієпископ затвердив укладений з підрядчиком Теребенні- ковим договір, котрий зобов'язував "по представленому фасаду та плану побудувати теплу церкву; для цієї роботи мати здібних і найкращих мулярів; закінчити кам'яну кладку за період літо -осінь; під стіни, під колони, одним словом, під всі нові будівлі вирити рови такої ширини і глибини, щоб перші не піддавались ніяким руйнуванням; відломити від задньої частини собору стару прибудову; де потрібно, використати залізні зв'язки і т.д. [10].
Великих змін зазнала дзвіниця. Через невідповідність дерев'яного, оббитого залізом шпилю красі основної будівлі вона втрачала свої достоїнства. З цієї причини десь у 1840-1841 pp. було поставлено залізний, міцний, великого розміру шпиль, що міг тепер протистояти бурям. Висота дзвіниці від фундаменту до вершини хреста нараховувала 12 сажнів і 2 аршини.
Через півтора року на розсуд був представлений чорновий варіант храму, b звітів довідуємося, що "закладена в червні тепла кам'яна церква зведена остаточно і покрита залізом, заґрунтованим під зелену фарбу. У верхніх ярусах, влаштованих при входах у церкву відділах або притворах, як і на хорах, з ними суміжних, підлога вимощена дошками, а верхи, як там, так і під хорами підшиті під штукатурку. Над сходами для освітлення зроблені ліхтарі. Перед входами в церкву вимощені плитами дві площадки, кожна з двома східцями. При самих входах повішені двері, оснащені замками та іншими потрібними для запорів приладами. В усі вікна встановлені рами, які у верхніх півкулях оздоблені склом, а нижні ж венеціанські вікна, крім рам, всі в залізних решітках" [11].
З настанням зими внаслідок повної нестачі коштів роботи припинились. Наступного року вся увага переключилась на влаштування склепінь. На придбання необхідних матеріалів, котрі слугували б для з'єднання частин кружал, на оплату за