Переважну частину населення України у 191- 7-1923 pp. складали селяни та члени їх сімей. В результаті аграрних перетворень полярно протилежні групи селянства скоротились, а середняцький прошарок розширився і зміцнився. Суттєві зміни сталися у складі й становищі сільськогосподарських робітників. З ліквідацією поміщицьких маєтків зникла категорія найманих робітників, з'явилися робітники радгоспів, скоротилася чисельність батрацтва. Здійснення соціальної й аграрної політики привело до становлення нового села, виникнення елементів соціалістичного способу життя трудівників села. Роман Данилович вважав, що у колективних господарствах селяни навчались раціонально використовувати засоби виробництва, підвищувати продуктивність праці, зміцнювати виробничу дисципліну. Йшов процес перевиховання селян, їх психологічної підготовки до соціалістичних методів господарювання, відбувалося становлення нового типу трудящих - селян- колгоспників.

Одночасно проходив процес підвищення активності селянства. Збільшився їх прошарок у рядах КП(б)У, селянство більш активно брало участь у проведенні мітингів, сільських сходів, конференцій, створенні КНС, профспілкових організацій. Підвищувався їх матфіальний добробут за рахунок зниження податків, безкоштовного одержання угідь. Характерними рисами соціалістичного способу життя стали союз робітників і селян, а також зміцнення дружби народів, патріотизм та інтернаціоналізм радянських людей. В Украйні широко використовувався досвід аграрного будівництва, набутий в РРФСР [5].

На сьогодні не всі положення цієї концепції Р.Д.Ляха витримали випробування життям, та й сам він у пізніших публікаціях відійшов від викладених вище положень. З'явилися нові підходи щодо репресій по відношенню до поміщиків і заможних селян у досліджуваний час, ефективності колгоспно-радгоспної системи, становлення соціалістичного способу життя в українському селі. Не висвітлені у нього питання антибільшовицького руху селянства у перші роки радянської влади та ін.

Роман Данилович торкався афарних відносин, насамперед у Донбасі, в інші часи [б]. Його цікавили постачання села машинами у перші роки індустріалізації СРСР, відбудова сільського господарства Донбасу у післявоєнний пфіод, особливості розвитку афарних відносин у західноукраїнських областях за роки радянської влади та ін. При цьому концептуальні підходи залишались незмінними.

Другим важливим напрямком творчості Р.ДЛяха є історичне краєзнавство, дослідження історії рідного Донбасу. Саме Донбас став сферою наукових інтфесів на початку його наукової діяльності (кандидатська дисфтація та статті з афарних пфетворень у Донецькій губернії). Але особливо пожвавилась його робота в цьому напрямку, коли розпочалося видання унікальної багатотомної "Історії міст і сіл Української РСР", і Роман Данилович - один із найбільш плідних авторів і член редколегії тому "Донецька область". Його пфу (співавтори -

ПВоробйов, В.В.Венедиктов, О.І.Кушнарьов,

Ф.Заїка, А.Н.Конопля, В.Г.Редько, А.М.Сабіна, В.Ю.Тарадайко, С.К.Темір) належать нариси про населені пункти Донеччини: Володарське, Павлівна, Прелесне, Сфгіївна, Добропілля, Ста- ромлинівка [7]. Робота над цими нарисами вимагала великих вифат на пошук документального матфіалу, головним чином архівного, у Москві, Ленінфаді, Києві, Донецьку, а також використання стародруків, періодики, введення нових конкретних історичних фактів до наукового обігу. Виклад їх базувався на марксистсько- ленінській методології, пріоритетними для висвітлення були питання соціально-економічного розвитку та класової боротьби в дореволюційний час, а для радянського часу - боротьба за встановлення радянської влади і з німецько- фашистськими загарбниками у 1941-1945 pp., успіхи в соціалістичному будівництві. Практично ігнорувалися питання історії козаччини, релігійного життя на місцях, голодоморів тощо.

У наступні роки Р.ДЛях видає ряд статей з різноманітних питань історії рідного краю [8]. Він активний учасник усіх 10 республіканських конффенцій з історичного краєзнавства, які у 1980-2001 pp. проводив Інститут історії АН УРСР (НАН України), де виступав із доповідями та повідомленнями, які стосувалися організації краєзнавчої роботи у Донецькій області та на історичному факультеті Донецького унівфсите- ту. Як голова правління Донецького обласного відділення Всеукраїнської спілки краєзнавців Роман Данилович надавав всебічну методичну допомогу місцевим краєзнавцям, музейним працівникам, учителям шкіл Донеччини [9]. Разом з іншими вченими-краєзнавцями він є співавтором монофафічного дослідження про розвиток краєзнавства в Українській РСР [10].

Третій напрямок наукової діяльності Р.ДЛяха - методичний. Його робота була спрямована на створення підручників, методичних порад, узагальнення передового педагогічного досвіду. Саме такого роду була пфша наукова праця молодого директора сільської школи Донеччини [11]. Надалі він неодноразово виступав з доповідями, рекомендаціями для вчителів, музейних працівників Донецької області [12]. Працюючи в Донецькому унівфситеті, він склав профаму з джерелознавства історії України та разом з харківськими істориками В.МДов- гополом і М.А.Литвиненко видав підручник з цього предмету [13]. ВеЛИКИМ здобутком вченого стало написання підручника з історії України (разом з Н.Р.Теміровою) для учнів 7 класу загальноосвітніх шкіл [14]. Написаний доступною мовою з сучасних наукових і методологічних позицій, оснащений добротним методичним матеріалом, він є одним з кращих підручників для нинішніх школярів. Роман Данилович був також співавтором підручника з історії України для студентів неісторичних спеціальностей [15].

Р.ДЛях був великим патріотом України, його турбував стан викладання і знань студентів з вітчизняної історії [16]. Він писав, що для успішного вивчення цієї дисципліни в масштабах держави зроблено чимало. Історія України запроваджена у всіх навчальних закладах. Створені відповідні кафедри, видані підручники, відкриті аспірантура й докторантура по захисту дисертацій, ведеться перепідготовка вчителів. Але намітилась тенденція наступу на історію України. У вузах погіршуються позиції цієї державницької дисципліни. Це позначилося перш за все у скороченні аудиторного часу на вивчення вітчизняної історії. У свій