Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 930 (477)

УДК 930 (477)

Тригуб О.П., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

"Обновленський рух" у сучасній українській історіографії (1990-2002 pp.)

У роботі аналізуються здобутки української сучасної історіографії у вивченні питання історії обновленського руху в РПЦ, що діяв в Україні у 20-30-х pp. XX cm. Вказуються праці дослідників, рівень висвітлення ними даного питання, позитивні та негативні сторони робіт тощо. Автор доходить висновку, що історіографічний здобуток з історії обновленства в Україні ще незначний і проблеем потребує свого подальшого вивчення із залученням нових документальних джерел

In the work achievements of the Ukrainian contemporary historiography in studying a question of a history renovation movements in Russian Orthodox Church which operated in Ukraine in 20-30 s. of the XX century are analyzed. Scientific Works of researchers, a level of disclosing of the given question, the positive and negative sides of works etc. are specified. The Author comes to the conclusion, that historio- graphic achievements on history of Renovated Church in Ukraine are still insignificant and the problem demands further studying involving new documentary sources.Суспільно-політичні зрушення, що відбулися у громадському житті в кінці 1980-х - на початку 1990-х років залишили свій відбиток на всіх сферах життя в Україні. Не залишилася поза увагою й історична наука, яка стала на нові методологічні позиції. Розвал Радянського Союзу та заборона діяльності комуністичної партії призвели до розсекречення багатьох фондів центральних та місцевих архівів, а також відомчих архівів СБУ, які відразу ж знайшли своїх дослідників (В.Пащенко, А.Зінченко, Ю.Катунін, А.Киридон та інші), що почали планомірно розкривати так звані "білі плями" української історії 20-30-х років XX ст. Однією з них є "обновленський рух" в Російській Православній церкві (РПЦ), що з'явився у 1922 році і мав порівняно значний вплив на духовне життя тогочасного віруючого населення України.

Автор ставить перед собою завдання розглянути здобутки у висвітленні даної проблеми в сучасній українській історіофафії 1990-2002 років, проаналізувати позитивні зрушення в даному напрямку, окреслити подальші завдання та перспективи, оскільки питання історіофафії обновленського руху в Україні взагалі не розглядалося.

Одним 3 ПфШИХ дослідників, який звфнувся до історії православ'я в Україні 20-30-х років, і зокрема до історії обновленства, є В.О.Пащенко. З-під його пфа вийшов ряд робіт, присвячених обновленському руху в Україні [1], які в тій чи іншій мірі повторюють одна одну як у фактологічному матеріалі, так і у висновках.

Для висвітлення теми автор залучає значний пласт недосліджених документів КП(б)У Центрального держархіву громадських організацій України (ф. 1) і Полтавського держархіву (ф. П-9032) та окремі справи головного управління СБУ. Однак поза увагою дослідника залишилось чимало документів церковного походження, внаслідок чого деякі підходи автора до оцінки обновленського руху викликають заперечення.

В.О.Пащенко схиляється до думки, що "причиною виникнення обновленського руху є бажання тодішнього партійно-державного керівництва Радянської Росії бачити на чолі православної церкви духовенство абсолютно лояльне у ставленні до радянської влади", і головна роль тут належить ВНК та ОДІ і У [2], не враховуючи при цьому, що обновленські організації відновили свою діяльність після Лютневої революції 1917 p., коли вказаних установ ще не було. Ймовірніше було б твердити про цілеспрямовану підтримку цих невеликих організацій у подальшому, після їх провалу на Всеросійському Соборі 1917-1918 pp.

Також нам вважається не зовсім вірною оцінка популярності обновленства та його духовенства. Говорячи про те, що "обновленський рух не користувався особливою популярністю серед віруючих" [3], автор суперечить самому собі, вказуючи на цифру в 3500 обновленських парафій, станом на 1 січня 1926 року [4], що становить близько 60% від кількості тихонівських парафій (а це, на наш погляд, немало!). Думка про непопулярність обновленського руху в Україні базується на даних Полтавської губернії, де він був поширений у найменшій мірі, ніж у інших регіонах України [5]. Сумнівним видається твердження В.О.Пащенка про "несподіваний успіх" УАПЦ, хоча кількість її парафій ніколи не перевищувала 1500 [б].

Автор стверджує про чи не найголовнішу роль ДПУ в обновленстві, де воно розставляло своїх агентів, через яких керувало церковним життям [7], не враховуючи того, що така ж кількість агентури працює і в тихонівській церкві та інших конфесіях [8]. Спірним є висновок В.О.Пащенка про невиправданість надій ДГТУ на розкладання патріаршої церкви обновленським рухом, що привело до втрати до нього інтересу з боку радянської влади [9]. Ймовірніше було б стверджувати (і це показує подальший розвиток подій), що на кінець 20-х років обновленство вже зробило свою справу, що й дало можливість владі провести "малою кров'ю" кампанію боротьби з релігією 1929-1930 pp., під час якої була закрита більша частина православних храмів України, незалежно від їх приналежності до тієї чи іншої течії.

Але треба віддати належне авторові: він є чи не найпершим дослідником даного питання в українській історіографії, якого можна назвати засновником школи з вивчення історії українського православ'я 20-30-х років XX ст.

Продовжила вивчення даної теми у своїх роботах Е.П.Слободянюк [10]. Підрахувавши кількість парафій по Україні, вона доходить висновку, що поширення православних конфесій залежало від територіальних особливостей регіону. Обновленство краще поширювалося у пів- денно-східних районах [11], але чому це відбувалося, автор не


Сторінки: 1 2 3 4 5