М.Максимович провів цікаве дослідження з питання про полковий територіально- адміністративний устрій, закладений Б.Хмельницьким в Україні у 1648 р. Він, по суті, розвивав і конкретизував думку М.Маркевича про відновлення попереднього "руського" устрою. Вчений відзначав, що за гетьманства Б.Хмельницького полковий поділ став панівним. За словами Михайла Олександровича, він був "продовженням того порядку, який існував і в часи князівські" [37]. Дослідник порівнював козацькі полки та сотні з давньоруський® тисячами та сотнями, які очолювалися тисяцькими та соцькими [38]. М.Максимович вважав, що вказані автором "Історії Русів" 20 пожів, відновлених Б.Хмельницьким в Укршні, не відповідають дійсності [39]. У той же час, на підставі відомостей Самовидця та деяких інших, він нарахував у 1648- р. 26 українських територіальних полків [40]. Вчений відзначав, що на чолі "городових" полків та сотень стояли полковники та сотники, які "були не лише воєначальниками, але також і правителями у них по цивільній частині" [41].

М.Максимович уточнив кількість реєстрових козацьких пожів, які були створені за умовами Зборівського договору. Він з'ясував, що в Україні у 1650 р. було не 15 пожів, як помилково вважав дехто з істориків, а 16 цих військово- територіальних одиниць [42]. Історик також з'ясував особи багатьох пожовників та сотників Війська Запорозького [43].

Розглядаючи процес державотворення у козацькій Україні за доби Національно-визвольної війни, ММаксимович вказував на політичні наслідки військових дій. Результатом Жовтоводської та Корсунської перемог було те, що по обидва боки Дніпра піднялося козацтво і "склалися по різних українських містах численні полки", з якими гетьман Б.Хмельницький продовжував "воювати Поляків". Похід до Збаража та Зборова "увінчався" підписанням Зборівського договору, який історик розглядав ж успіх політики Богдана [44]. У 1651 р. після "програної Берестецької справи" гетьман змушений був "прийняти Білоцерківський мир", за яким була втрачена "вся вигода миру Зборівського" [45].

Характеризуючи політичне становище Гетьманщини, М. Максимович надмірно абсолютизував суб'єктивний чинник, недооцінюючи об'єктивні суспільні процеси. Політичну стабільність та цілісність козацької України він пов'язував з гетьманством Богдана Хмельницького [46]. Навпаки, Іван Виговський сприймався як гетьман, який "заварив криваву міжусобицю козацьку і роздвоєння України" [47].

Відображаючи певні особливості історичної свідомості української інтелігенції середини XIX ст., дослідник вбачав заслугу гетьмана в тому, що він "закінчив тривалу криваву боротьбу козацтва з Польщею... звільнив Малоросію від Польщі, повернув її до загального складу Російського царства" [48]. Ці слова віддзеркалювали суб'єктивну позицію історика в даному питанні, а не реальні бажання гетьмана. Факти свідчать, що Б.Хмельницький розглядав протекторат з боку московського царя не як самоціль, а в ціжом конкретному військово-політичному контексті у реалізації планів визволення України й утворення козацької держави. Прохання прийняти Військо Запорозьке "під високу государеву руку" було вимушене через певні обставини.

Історіофафічний аналіз праць М.Максимовича показує, що вчений, досліджуючи козацьку добу української історії, виявляв великий науковий інтерес до питань виникнення та становлення Гетьманщини. Михайло Олександрович зробив значний внесок в осмислення цих проблем, сприяв утвердженню наукових засад у їх висвітлення. Історик відзначався особливою увагою до фактичної точності викладу матеріалу, ретельністю у його доборі. Це становило сильну сторону його історичних досліджень взагалі та щодо виникнення Гетьманщини зокрема. Але вчений обмежився фактичною стороною питання і не аналізував його політичні та правові аспекти. Він не дав цілісного аналізу проблем утворення козацької держави, а розглядав окре-

Література

Памяти М.АМаксимовича // Киевская старина. - 1898.-T.LXIII.-Kh. 10-12.-С. 218.

Багалій Д.І. Нарис історії України на соціально- економічному грунті. - Харків, 1928. - С. 21.

Антонович В.Б. Рец. на кн. П.Н.Буцинского "О Богдане Хмельницком". - Харьков, 1882 // Киевская старина. - 1882. -T. XLVII. -С. 417.

Див .: Речь В.Б.Антоновича (промова на засіданні, пам'яті М.Максимовича) // Записки Юго-Западного отдела русск. географ, общества. - Т. 1. за 1873. -К, 1874. - С. 78-79; Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского университета Святого Владимира (1834-1884)/ Составлен и издан под редакцией профессора В.С.Иконникова. - К, 1884 - С. 385, Драгоманов МП. Листи на Наддніпрянську Україну // Грінченко Б. - Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу. - К, 1994. - С. 172, Грушевський М.С. Історія України- Руси. - В одинадцяти томах, дванадцяти книгах. - Т. VIII. -Ч. П. (примітки). -К.: Наук, думка, 1995. - С. 214-217.

Див.: Багалій Д.І. Вказ. праця. - С. 21; Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії. Державна школа: Історія. Політологія. Право -К: Українознавство, 1996. - С. 83-86, Марченко M.I. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). - К, 1959. - С. 195, Коваленко Л.А Конспект лекцій з української історіографії XIX ст. - Кам'янець- Подільський, 1964. -С. 19.

Див.: Острянин Д. Світогляд М.О.Максимовича. - К, 1960.

Див.: Марков П.Г. М.О.Максимович - видатний історикXIX ст. -К: Вид-воКДУ, 1973,Марков П.Г. Общественно-политические и исторические взгляды М.АМаксимовича. - К: Изд-во КГУ, 1986, Марков П.Г. Жизнь и труды М. АМаксимовича. - К, 1997.

Марков П.Г. Общественно-политические и исторические взгляды М.АМаксимовича. - С. 218-235.

Там само. - С. 234.

Бойко H.I. Вчений-енциклопедист М.О.Максимович як історик України: Автореф. дис. ... на здобуття наук. ступ. канд. іст. наук: