Після XX з'їзду КПРС історики приділяли значну увагу визначенню найбільш достовірної кількості учасників підпілля і всенародної боротьби, виявленню і вивченню діяльності нових підпільних груп і партизанських загонів, виникненню і розгортанню всенародної боротьби в тилу ворога, її формам, намагаються створити нову, багатопланову картину боротьби в тилу окупантів.

Робота велась у тісному зв'язку з публікацією нових документів, розширенням і збагаченням джерельної бази. Починаючи з 1956 p., партійні архіви видали ряд цінних збірників і матеріалів [32]. Слід відзначити появу збірки документів про німецько-фашистський окупаційний режим в Україні [33]. У науковий обіг було введено ряд нових матеріалів, які розкривали важливі події років війни.

Внаслідок розширення джерельної бази, тематики наукових праць і здійснення високих вимог до їх написання вийшли у світ монографічні дослідження, статті в періодичних виданнях, присвячені радянському підпіллю і партизанському руху в Україні.

Однією з таких монографій стала праця М.І.Супруненка, що вийшла в 1956 р. [34]. В ній автор приділив значну увагу всенародній боротьбі у ворожому тилу, вперше зробив спробу проаналізувати результати мобілізації сил українського народу в перший період війни. Першу монографічну працю, присвячену діяльності підпілля і партизанського руху в Україні на основі архівного матеріалу та мемуарної літератури підготували В.І.Клоков, ІТ.Кулик, І.І.Слинь- ко [35].

Завдяки працям цих істориків розширилась уява про форми всенародної боротьби радянських людей в тилу ворога, стала відомою діяльність великої кількості патріотів, про яких дані були не повними або зовсім відсутніми. Представляють інтерес дослідження К.К.Дубини, Г.Я.Ємченка, В.М.Нем'ятого [36]. На жаль, їх роботи обмежені рамками окремих регіонів і тому не дають повної уяви про рух опору на всій тимчасово окупованій території України. Крім того, основна увага в них приділяється саботажу населенням всіх заходів, що проводили загарбники.

В 1957 р. з'явилася книга П.Т.Тронька, присвячена боротьбі комсомолу і молоді України проти німецько-фашистських загарбників [37]. У монографії І.Л.Дем'янчука досліджено питання про партизанську пресу України [38], з'явилися книги, присвячені діяльності місцевих партійних організацій по керівництву всенародною боротьбою трудящих проти загарбників [39] та ін. Ця тематика знайшла відображення в узагальнюючих працях з історії Комуністичної партії України та історії Української РСР [40]. Незважаючи на серйозні недоліки в змісті публікацій цього періоду, вони відіграли значну роль у широкій пропагандистській діяльності по вихованню у населення патріотичних почуттів.

В другій половині 60-х років з'явився тритомник з історії Великої Вітчизняної війни в Україні [41], що був підготовлений Інститутом історії партії при ЦК КП України за участю науковців Інституту історії АН УРСР, викладачів вузів республіки, воєнних істориків, видатних воєначальників, активних учасників війни. Проте в даній праці не розкривались причини загибелі формувань руху опору на окупованій території, не вказувались прорахунки тогочасного партійного керівництва в питаннях становлення і діяльності підпільного і партизанського руху. Поряд з тим слід зазначити, що в даній монографії до наукового обігу було введено ряд нових документів про підпілля України, партизанські з'єднання і загони, форми боротьби партизанів і підпільників проти гітлерівців.

Саме на цьому етапі історіографія даної проблеми поповнилась так званими фундаментальними працями з історії компартії та історії Великої Вітчизняної війни, де надто перевищувалась і прикрашалась роль партії і одночасно фальсифікувалась, перекручувалась або взагалі замовчувалась діяльність окремих партизанських формувань і підпілля [42].

В цей період вийшли нові мемуари С.А.Ковпака, О.М.Сабурова, М.І.Наумова, ППВершигори, Т.А.Строкача, А.В.Бегми, Л.Є.Кизі, ІП.Герасименка та ін. [43]. Про участь комсомолу і молоді України у всенародній боротьбі розповідалось на сторінках книг ПТ.Тронько, В.ДЯценко [44].

ІІСлинько показав радянське підпілля і партизанів України в період визвольних боїв Червоної Армії на території республіки у 1944 р. [45]. Цінним з наукової точки зору був збірник листівок [46], а також праць, в яких розкривалась історія підпілля і партизанського руху в окремих районах України. Знайшли відображення питання підпільного і партизанського руху, хоча і прикрашено і в нарисах історії партійних організацій [47].

На сторінках 26-томної Історії міст і сіл України, яка підготовлена великим колективом істориків [48], вперше на основі значної джерельної бази висвітлюється діяльність багатьох підпільних організацій і груп. Авторами багатьох історичних нарисів про населені пункти були місцеві жителі, які всебічно вивчали події не лише за архівними документами і матеріалами, але й порівнювали їх із свідченнями очевидців, завдяки чому були виявлені сотні патріотів- учасників підпілля, що загинули в боротьбі з окупантами.

У збірниках статей "Герои подполья" [49] містяться нові дані про бойову взаємодію партизан і підпільників, діяльність яких стала відома лише в результаті науково-пошукової роботи, здійсненої в післявоєнні роки. Новий фактичний матеріал відобразився в ряді праць, присвячених діяльності комсомольсько-молодіжного підпілля на тимчасово окупованій території України [50].

Відразу ж по завершенні війни під тиском владних структур відбулася мутація історіографії "під Сталіна" та його оточення, потім "під Хрущова", далі - "під Брежнєва". Ось чому незавидною виявилася доля капітальних праць про минулу війну - 6-томної та 12-томної. Задумані як останнє слово історичної науки, вони були дискредитовані відвертою і цинічною кон'юнктурщиною. Особливо