Важливою обставиною загострення продовольчої ситуації були глибокі зрушення в структурі зайнятості. Протягом 1965-1980 років відбувалося швидке зростання кількості зайнятих в не- землеробських (промисловість, будівництво, сфера обслуговування) галузях народного господарства -більш ніж на 42% [18]. Відповідно питома вага зайнятих в сільському господарстві постійно знижувалась - з 7241 тис. чол. у 1965 до 5690 тис. чол. у 1982 р. Кількість сільського населення за 1965-1982 роки зменшилась з 22,4 до 18,5 млн. чол., а його частка- з 47 до 36% [19].

Також треба враховувати й те, що не все сільське населення було зайняте сільськогосподарською працею. Логічно також, що одночасно з цими процесами відбувається й зменшення обсягів виробництва сільгосппродукції в особистих господарствах сільських жителів. Слід зазначити, що 35% господарств сільських жителів на 1980 рік не мали взагалі ніякої худоби, 53%- великої рогатої худоби, 53%- свиней. Поголів'я худоби в особистому користуванні за 1975-1982 роки зменшилося на 626 тис. голів, зокрема корів - на 685 тис. [20].

Частка оплати праці натурою скорочувалась. Введена в 1966 р. гарантована оплата праці кол- госпників перетворилася в основному в грошову оплату. Тому мешканці села все частіше стають покупцями в роздрібній торговій мережі. Отже, люди, які щойно самі були виробниками продовольчої продукції, перетворилися в потенційних покупців цієї продукції. В результаті, кількість покупців продовольчої продукції зростала значно швидше, ніж загальна чисельність населення республіки.

Загострення продовольчої проблеми також було пов'язане з недостатнім рівнем виробництва непродовольчих товарів народного споживання та слабким розвитком сфери послуг. Платоспроможний попит на якісні меблі, вовняні вироби, шкіряне взуття сучасних моделей, засоби автомототранспорту зростав набагато швидше, ніж їхня пропозиція. Збільшувався попит на житло та будівельні матеріали.

В результаті утворилася диспропорція між платоспроможним попитом та темпами зростання виробництва і поставок продовольчих товарів високої якості. Очевидно, що головною причиною такого становища були недостатні темпи зростання сільськогосподарського виробництва. З багатьох видів продукції сільського господарства на початку 80-х років в Україні спостерігалось не лише зниження рівня його зростання, але й абсолютне скорочення його обсягів. Так, виробництво зерна зменшилось з 43,2 млн. т в середньому за рік протягом 1976-1980 років до 41,9 млн. т в 1982 році, цукрового буряку - відповідно з 53,9 до 42,3 млн. т, соняшнику - з 2,4 до 2,3, овочів - з 7,6 до 7,4 млн. т [21]. За 1975- 1980 роки виробництво м'яса, молока, фруктів, деяких видів овочів на душу населення не лише не збільшилося, а навіть скоротилося.

Діюча система управління АПК була надто громіздкою і багатоступеневою, що призводило до надмірного розростання управлінського апарату, створювало паралелізм і дублювання в керівництві. Агропромом керували міністерства сільського господарства, радгоспів, плодоовочевого господарства, харчової промисловості, м'ясної та молочної промисловості, рибного господарства, заготівель, сільського будівництва, Державний комітет по лісовому господарству. Виробниче обслуговування здійснювали Держком- сільгосптехніка, Мінвод, Сільгоспхімія. Неузгодженість економічних інтересів цих відомств призводила до недобросовісного виконання ними своїх обов'язків, до викачування коштів з колгоспів та радгоспів. Господарствам республіки нав язувалися дріо язкова опіка и адміністрування, господарські керівники підмінювались апаратниками, недостатньо обізнаними в сільському господарстві. В результаті керівники відучувалися мислити, проявляти ініціативу, що оберталося для господарств збільшенням втрат сільгосппродукції. А відомчість і міжгалузева роз'єднаність гальмували розвиток сільського господарства.

На зниження ефективності сільськогосподарського виробництва впливали серйозні недоліки у використанні капіталовкладень, основних фондів, земельних угідь. Темпи росту виробничого потенціалу сільського господарства значно перевищували темпи збільшення об'ємів виробництва, що свідчило про низьку віддачу матеріально- технічних ресурсів. Валова продукція сільського господарства у всіх категоріях господарств за 1976-1980 роки проти 1971-1975 pp. збільшилася на 8%, а матеріально-грошові витрати в розрахунку на 1 руб. валової продукції збільшились в десятій п'ятирічці порівняно з восьмою в 1,8 раза [22]. Фондовіддача в середньому обчисленні знизилася за десяту п'ятирічку на чверть.

Протягом 70-х років в Україні прогресувала тенденція зниження рентабельності колгоспно- радгоспного виробництва. Так, у 1971-1975 роках рентабельність колгоспного виробництва становила 25,5%, у 1975 р. - 17,6, а у 1981 році- 6,7% [23]. Такий стан сільського господарства був наслідком тих форм та методів господарювання, які склалися за часів формування адмініс- тративно-командної системи управління, коли за рахунок нього розвивалися інші галузі народного господарства.

Підтверджувала це й державна інвестиційна політика. На початку 80-х років АПК давав третину національного доходу республіки, а одержував 18% централізованих капіталовкладень. Спотвореними були також відносини центру й республік На основі загальносоюзного поділу праці АПК УРСР в середньому на початку 80-х років виробляв зерна - 24%, цукрового буряку - 58,7, соняшнику - 46,7, м'яса - 22,7, молока - 23,1, цукру-піску - 55,2% [24]. У відповідь же потреби колгоспів та радгоспів України в техніці та мінеральних добривах задовольнялися лише на третину, а іноді і менше. Парк сільськогосподарських машин оновлювався дуже повільно, що підривало матеріально-технічну базу господарств.

Відносини між аграрним виробництвом і переробними галузями складалися на користь останніх. Діяв пресинг низьких цін на сільськогосподарську продукцію. Протягом 70-х років ціни на сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, паливно-мастильні і будівельні матеріали, насіння значно зросли, а закупівельні ціни на продукцію сільського господарства залишалися незмінними.

На початку 70-х років