В республіці на той час склалася практика розподілу капітальних вкладень по областях сільськогосподарськими міністерствами та відомствами, виходячи із доведених до них лімітів. Однак в житті розподіл по областях здійснювався вольовими, суб'єктивними рішеннями - не пропорційно росту виробництва продукції і не оптимально, що призводило, з одного боку, до відставання певних областей в рівні фондоос- нащеності та фондоозброєності, забезпеченості капіталовкладеннями і, як результат, до відставання рівня виробництва, а з іншого - до того, що окремі області отримували в 2-2,5 раза більше капіталовкладень. Наприклад, у Кримській області на гектар сільгоспугідь припадало основних фондів в 2,2 раза більше, ніж у Миколаївській, а в Київській - майже вдвічі більше, ніж в Кіровоградській [26].

З метою інтенсифікації сільського господарства в 70-х роках було взято курс на проведення технічного переоснащення галузі. За період з 1970 по 1975 роки в Україні почали діяти 22 нових підприємства сільськогосподарського машинобудування. На кінець 1975 р. сільськогосподарську техніку випускали 214 спеціалізованих і 700 підприємств інших галузей промисловості. За ці роки було створено 167 нових марок сільгоспмашин, 70 моделей тракторів, автомашин, впроваджено 1600 потоково-механізованих ліній. Незважаючи на такі здобутки, рівень фон- дооснащеності та фондоозброєності сільського господарства був нижчим від технологічних потреб виробництва (фондозабезпеченість на 1981 рік по Українській РСР складала 115,6 тис. руб. основних фондів сільськогосподарського призначення в розрахунку на 100 га сільгоспугідь; фондоозброєність праці - 8395 руб. основних фондів сільськогосподарського призначення на одного середньорічного робітника) [27], що являлося причиною низькоефективного використання наявного біокліматичного потенціалу землі. Промисловість виробляла для села приблизно 1400 найменувань машин та знарядь. Але у відповідності з розробленою науковими закладами та Держкомсільгосптехнікою системою для комплексної механізації сільськогосподарського виробництва були необхідні машини та різна техніка майже 3 тисяч найменувань [28]. До того ж у 1976-1980 роках Україна недоодержала 22 тисячі тракторів та 37 тисяч вантажівок, передбачених планом [29].

Якість, надійність та довговічність машин, що надходили до сільського господарства, були часто незадовільними, конструкції - застарілі. Потенціал нових машин використовувався неповністю, часто нове обладнання простоювало роками через некомплектність та відсутність запасних частин і ставало непридатним. А в той же час питома вага ручної праці була високою, що не давало змоги призвичаїтись до непередба- чуваних змін природних умов, що призводило до вагомих втрат. Сільськогосподарське машинобудування не освоїло виробництво багатьох типів машин, необхідних для завершення комплексної механізації виробництва. Розриви в механізації виробничих процесів продовжували терміни проведення сільгоспробіт, збільшували втрати продукції, знижували урожайність.

Ще однією вагомою причиною загострення продовольчої проблеми в Україні в 70-х роках була концептуальна помилка про пріоритетність однієї з галузей АПК - сільського господарства. Іншим сферам - заготівлі, зберіганню, транспортуванню продукції, переробці, торгівлі нею - приділялась недостатня увага. В результаті такої політики допускалися великі втрати, оскільки потужності переробних галузей не відповідали обсягам заготівель продукції. Також важливою причиною була відсутність механізму впровадження досягнень науки у виробництво і незацікавленість у цьому безпосередніх виробників. По суті, надбання науки на практиці ігнорувалися.

Отже, перед АПК республіки на початку 80-х pp. постала складна проблема: потрібно було не лише усунути диспропорцію між попитом і пропозицією, а й забезпечити перехід АПК на якісно новий рівень науково-технічної і соці- ально-економічної зрілості. Соціально- економічним зміст продовольчої проблеми визначав і основні шляхи її вирішення. По-перше, необхідно було знайти можливості для прискорення темпів розвитку сільського господарства взагалі і тваринництва зокрема. По-друге, необхідно було максимально скоротити втрати сільськогосподарської продукції на шляху від поля і ферми до столу споживача, і на цій основі збільшити вихід продукції на кожну одиницю сільськогосподарської сировини. По-третє, вдосконалити структуру продовольчих товарів, пристосу-

Література

Паскарь П. А, Макеенко М.М., Вермель Д.Ф. Продовольчий комплекс СРСР: регіональні проблеми. - М.: Економіка, 1984. - 239 с.

Лебединський Ю.П. Агропромислова інтеграція у виробництві продуктів харчування. - Київ: Техніка, 1981.-141 с.

Крилатих E.H. Пропорції і пріоритети у розвитку АПК. - М.: Економіка, 1983. -232 с.

Степанов АИ. Реализация аграрной политики КПСС. -М.: Мысль, 1984. - 176 с.

Господарчий механізм АПК / Під ред.

АТихонова. -М.: Економіка, 1984. - 288 с.

Погорілий А.В. Індустріалізація АПК. - К: Техніка, 1984. -200 с.

Панченко П.П. Розвиток суспільно-політичного життя сучасного села УРСР: 1960-1984. - К: Наукова думка, 1985. - 262 с.; Панченко П.П., Чишко B.C. Українське село на шляхах науково-технічного прогресу: досягнення і прорахунки (60-80 роки). - К.: Наукова думка, 1989. -184 с.

Бушин МІ. Соціально-культурний розвиток села на сучасному етапі. (На матеріалах УРСР). - К: Вища школа, 1987.-248 с.

Аграрний ресурсний потенціал Української РСР / Відп. ред. ПВ.Веденичев.-К.: Наукова думка, 1988 - 312с.

Продовольчий комплекс і проблеми забезпечення населення прдуктами харчування: Збірник наук, праць / Ред. Л.Г.Лустик. - К.: ЕЩЦ Держплану УРСР, 1986.-158 с.

Див., наприклад: Народне господарство Української РСР у 1984 році: Стат. щорічник. -К.: Техніка, 1985. - 406 с.

Див., наприклад: Агропромисловий комплекс Української РСР: Стат. збірник. - К.: ЦСУ УРСР, 1987.