УДК 930 (477)

Романцов В.М., Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету

Відносини Війська Запорозького з Московським царством у 1654-1656 рр. і процеси державотворення у козацькій Україні:

до історіографії проблеми

У статті аналізуються складні і суперечливі відносини, які склалися між Військом Запорозьким та Московським царством у перші роки після укладення Переяславсько-Московського договору, показано вплив цих відносин на процеси державотворення в козацькій Україні. На основі історіографічного дослідження з 'ясовано суть суперечностей, які виявилися в українсько-російських відносинах того часу.

In the article under consideration the author analyses complex and contradictory relations between Zaporozhiya Army and Moscow Kingdom during the first years after the Pereyaslav Treaty was concluded. The author dwells upon the problem of influence of these relations upon the process of state formation in Cossack Ukraine. On the basis of histo- riografical research the author determined the essence of the contradictory relations between Russia and Ukraine of that time.Після укладення Переяславсько-Московського договору почався новий період історії Української козацької держави, який М.Костомаров назвав "російським періодом Гетьманщини" [1]. Перш за все, треба відзначити, що розрив державного зв'язку Війська Запорозького з Річчю Посполитою означав визволення України від польського панування. Встановлення фактичних договірних відносин козацької держави з Московським царством на основі визнання зверхності царя вводило її в нове політико-правове поле розвитку, у нову систему міжнародних відносин. Розпочався новий етап Національно- визвольної війни, пов' язаний з намірами домогтися повного визволення від польської влади і включення до складу Гетьманщини всіх етнічних українських земель.

Історики, характеризуючи становище козацької держави в 1654-1655 рр., звернули увагу на складні умови її військово-політичного розвитку. Великий вплив на нього мав укладений союз з Московською державою. За словами О.Єфименко, цей "новий союз одразу дав українській справі величезну перевагу над Польщею" [2]. Вчені відзначили, що навесні 1654 р., як того і домагався Богдан Хмельницький, Московська держава розпочала війну проти Речі Посполитої. Царські війська були направлені під Смоленськ, у Литву та в Україну. Фактично це були спільні дії царських та українських козацьких військ. Д.Бантиш-Каменський відзначив, що за цих умов Б.Хмельницький відправив Ніжинський та Чернігівський полки на чолі з ніжинським полковником І. Золотаренком до Гомеля, щоб вони перекрили полякам шлях на виручку оточеному гарнізону Смоленська, а до цього міста послав охочих козаків під командуванням наказного полковника В.Золотаренка [3]. М.Костомаров доповнив і уточнив відомості, наведені Д.Бантиш-Каменським, вказавши, що козацьке військо, очолюване І.Золотаренком, включало не 2, а 3 полки (Ніжинський, Чернігівський та Стародубський) загальною чисельністю 20 тис. вояків [4]. Микола Іванович першим в історіографії досить детально описав участь українських козаків у військових діях в Білорусі [5]. Українські історики відзначили, що цар був дуже задоволений діями козацького війська, яке показало "своє мистецтво і хоробрість" у боях під Смоленськом [6].

Історики констатували, що в Україну у 1654 р. було направлене царське військо під командуванням севського воєводи А.Бутурліна. Ця рать разом з козаками Б. Хмельницького перебувала на північному заході Гетьманщини в повній бездіяльності. В українській історіографії 40-х років ХІХ - поч. ХХ ст. це питання не було висвітлене, причини цієї військової пасивності фактично не з'ясовувались. Щоправда, П. Буцинський звинуватив у бездіяльності Б.Хмельницького. Історик вважав, що гетьман цим паралізував дії царського воєводи, який очолював 25-тисячне військо [7].

На відміну від П.Буцинського, який вбачав у бездіяльності Б.Хмельницького негативний контекст, М.Грушевський пояснював таку поведінку гетьмана політичними мотивами. Маючи царський наказ відкрити навесні 1654 р. військові дії в Україні, щоб з' єднатися з московською армією, яка діяла в Білорусі, він не виконав це розпорядження [8]. Історик при цьому вказував на те, що Б.Хмельницький боявся, що "із спільного походу з московським військом виростуть тільки нові претензії Москви на Україну та українське життя" [9].

Українські історики відзначили, що протягом перших років здійснення нових відносин між Військом Запорозьким та Московською державою виявилися суперечності, які показували відмінність їх політичних позицій. У тій чи іншій мірі на це вказувала більшість дослідників. Д. Бантиш-Каменський переважно пов' язував ці протиріччя з діями Б.Хмельницького. З одного боку, історик писав про "непорушну вірність гетьмана російському престолу", а з іншого - "про діяння його, які перевищували владу, законом йому надану". На думку вченого, особливо це виявилося в міжнародних відносинах [10]. Самостійність гетьмана у зовнішній політиці викликала невдоволення з боку московського царя [11]. Подібним чином висвітлював непорозуміння між гетьманом Війська Запорозького та царським урядом М.Маркевич. При цьому, він вважав, у міжнародних відносинах Б. Хмельницький діяв "як володар незалежний" [12].

М.Костомаров звернув увагу на гострі суперечності, які зберігалися між митрополитом Київським С.Косовим та царською владою. Митрополит заявляв про свою особливу позицію в питанні присяги царю, не дозволяв будувати острог біля Софійського собору, відмовився бути присутнім на урочистому богослужінні на честь російських перемог у Литві [13].

На посилення українсько-російських суперечностей вказували, за свідченням М.Костомарова, представники польського короля, які відвідали гетьмана під Львовом восени 1655 р. Вони помітили, що "не дивлячись на свіжий союз українців з московитами, вже між ними посіялась якась недовіра. Показовим для польських послів було й те, що під час