УДК 940.1 (477) «11» Смирнов І. О.

Половецький вплив на Північно-Західне Причорномор'я у ХІІ ст.

Питання про володарювання половців у степах Північного Причорномор'я і в Подунав'ї у кінці ХІ ст. - першій половині ХІІІ ст. було надзвичайно актуальним в історичній науці й могло би вважатися вирішеним, коли б не часті суперечності писемних свідчень, які стосуються історії цього регіону, а також пильне регіональне вивчення археологічних давностей. З одного боку, облік і картографування поховальних пам'яток кочовиків цього періоду показують, що «типово половецькі» за типологічними характеристиками обряду могили тут зустрічаються зрідка. З іншого боку, деякі автори бачать інші археологічні докази, які ніби-то свідчать про осідання куманів-половців на землю у Прутсько-Дніпровському межиріччі у ХІ-ХІІ ст. і пізніше, при цьому, на початок ХІІІ ст. половців тут більше, ніж інших етнічних груп. Однак виходить, що уявлення про населення північно-західної частини степового Причорномор'я до татаро-монгольської навали, які склалися та складаються, виникаючи із різноманітних джерел і різних точок зору, надзвичайно неповні і суперечливі. В зв'язку з цим автор даної статті ставить своїм завданням прояснити ці суперечливості для ХІІ ст. шляхом аналізу джерел та літератури.

За відомостями, що в нас є, неможливо створити повне уявлення про внутрішнє й міжнародне становище Карпато- Дунайських земель на протязі більш як двох століть до татаро-монгольської навали. У цілому складається враження, що їх господарсько-економічна і політична історія була найбільш тісно пов'язана з Давньоруською державою, а з середини ХІІ ст. - з Галицько-Волинським князівством, а також з Угорщиною, Болгарією, Візантійською імперією [1]. Кордони й території, які займали різні держави і народи, тут також не завжди чіткі й по-різному вказуються в джерелах.

Першу спробу розібратися у цій ситуації детально зробила І.Г.Коновалова на базі арабських й італійських джерел. Так, у районі Карпато-Дунайських земель анонімний арабський автор "Опису Східної Європи", створеного у 1308 р., називає три держави - Болгарію, Угорщину й Рутенію - останній термін в основному і застосовується у західноєвропейських пам'ятках для позначення Галицько-Волинської Русі [2]. Рутенія примикає до Греції з півночі, тобто "поруч з цією імперією розташована інша величезна країна, прозвана Рутенією; так само як і Болгарія, вона примикає до Греції з північної сторони, що знаходиться вище Болгарії" [3]. Дунай у районі його гирла є північним кордоном Греції, а на північ від кордону Македонії чи Фракії названі рутени [4]. Із цього виходить, що свідчення «Опису» про кордони між Візантією і Руссю повинні були відноситися до кінця ХІІ ст., до утворення другого Болгарського царства, коли, з одного боку, Добруджа знаходилась під владою Візантії, а з другого - кордони Галицько-Волинської Русі доходили до берегів Дунаю. Джерелознавча невизначеність наведених відомостей дуже характерна для історико-географічних творів середньовіччя і примушує ставитися до них з великою обережністю, у будь-якому разі відмовитися від їх інтерпретації шляхом прямого переносу на сучасну мапу. Тому у зв'язку з нашою темою встановимо тільки, що про кочовиків в «Опису Східної Європи» не говориться зовсім. Мова йде лише про те, що згадані держави, захоплені татарами до часу складання трактату, зараз також сплачують їм данину [5]. Це відомо також з інших джерел.

Арабські джерела ХІІ-ХІУ ст. мають відомості з історії Карпато-Дунайських земель, дуже чисельні, але спорадичні. У географічному творі ал-Ідрісі "Розваги втомленого мандрівками по областях", створеному у 1154 р. у Палермо, на північно-західному узбережжі Чорного моря названі три пункти у гирлі Дунаю: Міріс (Амукастро) у районі озера Резельм, Акліба (Кілія) та Дісіна (Вічіна - західноєвропейських джерел, Ісакча -східних, Дічіна - російських літописів), а також одна зупинка у гирлі Дністра, яка ототожнюється з Бєлгородом та входить до зони впливу Галицько-Волинської Русі у ХІІ ст. Ці відомості підтверджуються в «упорядочении стран» сірійського еміра Абу-л-Фіді, де наводяться дані про фізично-географічні прикмети району, який нас цікавить, про місцезнаходження міст і всього політичного вигляду цієї території. Відомості арабських мандрівників ХІІІ ст. відносяться, здебільшого, до більш пізнішого часу (Ібн-Батута, ал- Омарі). Із їх розгляду зрозуміло, що вони утримують повідомлення про політичні події в Золотій Орді та на її кордонах.

Документи італійського походження ХІІІ-ХІУ ст. мають дані про характер і значення економічних відносин між італійськими торговцями і містами Північно-західного Причорномор'я, про розміри території, яка охоплена італійською торгівлею, про участь місцевого населення в торговельних операціях. Складається враження, що Карпато-Дунайськіземлі у ХІІ ст. були важливою ланкою у міжнародній торгівлі, одним з центрів якої був район Нижнього Дунаю. Міста, які тут знаходились, були пов'язані торговельними маршрутами з різними країнами Центральної і Південно-східної Європи (по Дунаю), з причорноморськими містами, з Галицько-Волинським князівством. Останній маршрут проходив по території між Карпатами і Дністром з півночі і далі йшов через болгарські землі до Візантії. На початку ХІІ ст. політична ситуація на Нижньому Дунаї у багатьох випадках визначалася кочовими набігами і переміщеннями, що створило тут загальну нестабільність. Однак, у широкому плані, вона була обумовлена боротьбою за торговельні привілеї. Той самий ал-Ідрісі повідомляє, що в середині ХІІ ст. кордон між Руссю і Дунайською Болгарією проходив по Нижньому Дунаю, а між Руссю і Куманією -