Полемізуючи з Г.Ф.Чеботаренком, який угледів у Прутсько-Дністровському межиріччі кількісну перевагу половців-куманів у XII ст. й їх посідання на землю [21], відмітимо, що писемні джерела не містять практично жодних відомостей про зміни у господарському ладі кочовиків. Назва Прутсько-Дністровських земель у західноєвропейських джерелах «Куманією» - з іншої точки зору, звичайна аберація, а вважати, що кочове населення у цей час було у масі половецьким - просто помилка. Ймовірно, до неї приводить однобічне використання археологічних джерел за умови використання традиційної схеми послідовної зміни у степах різних груп кочового населення.

Повністю не зрозумілі до того ж критерії визначення половецьких речей. Їх виділення серед інших кочових давностей поки що для всіх дослідників дуже і дуже проблематичне. Розгляд археологічних матеріалів показує, що «чисто» половецькі прадавності у межиріччі Прута і Дністра практично невідомі. З кількох десятків кочових поховань Х-ХШ ст. у бессарабських степах і на Дунаї велику кількість можна визначити, як печенізько- торські. Останні можна вважати половецькими лише умовно, бо незважаючи на східне орієнтування скелетів, вони не відрізняються від інших будь-якими особливими характеристиками обряду й інвентаря. До речі, значна більшість їх за монетними та речовими знахідками відноситься до більш пізнього часу.

Отже, археологічні спостереження у степовій зоні Північно-Західного Причорномор'я ледь чи не для всього XII ст. показують, що половецькі об'єднання, які відносились, видно, до другої стадії кочування, були зосереджені на схід від Інгульця і походи подніпровських половців на Дунай (іноді масові) були епізодичні. Основну частину «старої» Ателькузи населяли печеніги та торки, які, очевидячки, ще знаходились на табірній стадії кочування через загальну нестабільність внутрішньополітичної обстановки - у всякому випадку, вони залишили після себе одинокі могили. Процес етнокультурної дифузії проходив тут під відчутним половецьким впливом, однак суттєво не змінив табірного господарського ладу кочовиків. Центр кочування в Ателькузі, за археологічними спостереженнями, поступово склався на лівобережжі Нижнього Дністра, у районі теперішньої Тираспольщини, біля найбільш зручної та безпечної переправи через Дністер. Перебуваючи на першій, табірній стадії кочування, печеніги та торки тут звичайно реагували на порушення «демографічного оптимуму», як з боку Русі, так і з боку половців, що відобразилось на їхній поведінці на Дунаї. Особливо чітко це проявлялось під час останньої візантійсько- печенізької війни 1121-1122 рр. і у подальшому істотно не порушилось до останньої чверті XII ст. Набіги кочовиків на Дунай у 40-70-ті рр. зустрічаються порівняно рідше. Значна активізація військової активності до кінця століття, яка відобразилась на їхніх походах на захід, що відбувалися все частіше, порушила цю хитку рівновагу у печенізько-торському середовищі.

Література.

Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. - М.; Л.; АН СССР, 1950. - С. 194-196.

Шушарин В.П. Русско-венгерские отношения в XI в. // Международные связи России до XVII в. - М.: АН СССР, 1961. - С. 137.

Коновалов И.Г. Арабские источники ХП-ХГУ вв. по истории Карпато-Днестровских земель // Древнейшие государства на территории СССР. 1990. - М.: Наука, 1991. - С. 27.

Md. - С. 76-77.

Md. - С. 27-28.

Кудряшов К.В. Половецкая степь. - М.: Географгиз, 1948. - С. 31.

Каримулин А.Г. Татары: этнос и этноним. - Казань, 1989. - С. 34-57.

Федоров-Давыдов Г.А. Кочевники Восточной Европы под властью золотоордынских ханов. - М.: МГУ, 1966. - С. 147.

Успенский Ф.И. Образование Второго Болгарского царства. - Одесса, 1879. - С. 84.

Плетнева С.А. Половецкие каменные изваяния // САИ Е4-2. - М.: Наука, 1973. - С. 19.

Бибиков М. В. Византийские источники по истории Руси, народов Северного Причерноморья и Северного Кавказа (XII- XIII вв.) // Древнейшие государства на территории СССР. 1980. - М.: Наука, 1982. - С. 100-112.

Ibid. - С. 99.

Расовский Д.А. Печенеги, торки и берендеи на Руси и в Угрии // SK. - 1933. - № 4. - Прага. - С. 9.

Златарски В. История на былкаската държава през средните векове. - София: БАН, 1972. - С. 366-367.

Василевский В.Г. Византия и печенеги // Труды академика В.Г.Василевского. - T. I. - Спб., 1903. - С. 8.

Бибиков М.В. Указ. соч. - С. 109.

Расовский Д.А. Указ. соч. - С. 94.

Плетнева С. А. Указ. соч. - С. 18-19.

Расовский Д.А. Указ. соч. - С. 19.

Бибиков М.В. Указ. соч. - С. 112.

Чеботаренко Г.Ф. Население центральной части Днестровско- Прутского междуречья в X-XII вв. - Кишинев: Штиинца, 1982. - С. 62.