дослідження показують, що принцип демократизму, який існував у козацькому війську, сприяв не лише збереженню таких рис, як згуртованість, взаємодопомога, почуття взаємо- обов'язку, а, насамперед, впливав на зміцнення військової дисципліни та порядку в козацькому середовищі. Вказані принципи були головною силою козацької армії. Молодший безумовно і беззастережно підпорядковувався старшому. Але будь-який старший - це тільки виконавець законів, на яких засновані його влада, права й обов'язки. А як людина, як член однієї бойової сім'ї він не міг не бути товаришем всім, хто служив поруч з ним. Він постійно відчував свою відповідальність перед своїми підлеглими. Все це підвищувало боєздатність Війська Запорізького і ставало гарантом його перемог у війнах.
В сучасних умовах залишається актуальним і питання підготовки українських військ до ведення воєнних дій у різних фізико-географічних умовах. Згідно з бойовим досвідом минулого, детальне вивчення цих умов, їхнього впливу на бойові дії військ, комплексне врахування всіх особливостей району бойових дій сприяє прийняттю раціонального рішення на операцію.
Як показав аналіз природно-кліматичних умов України у різні часи її існування (з початку XVII ст. і до сьогодення), вони практично не змінилися. Як і раніше, ці умови є сприятливими для дій військ, але мають свої особливості й районування, що враховується при визначенні районів і напрямків. Так, Волинський напрям Прикарпатського району і Шосткінський напрям Східно-Дніпровського району знаходяться в зоні змішаних лісів; Подільський (Прикарпатського), Уманський (Південнобузького) і Сумський (Східно-Дніпровського) в зоні лісостепу, інші - у степовій зоні.
Отже, виходячи з цього, автор рекомендує, спираючись на досвід підготовки Війська Запорізького, більш цілеспрямовано готувати війська до дій у певних фізико-географічних умовах, всебічно враховувати їхню специфіку при плануванні і веденні бойових дій.
Система відбору та вишколу козаків, їхньої підготовки і навчання, що існувала на Запоріжжі, містить чимало позитивних прикладів для сучасних Збройних Сил України. А вони сьогодні справді потребують деяких змін, особливо в питанні підготовки армійських кадрів та допризовної підготовки молоді. Як показали результати дослідження, козацька система підготовки включала питання виховання, навчання і фізичного загартування. Тобто вона мала комплексний підхід. Готувати до вступу у козацьке військо починали ще з дитинства: з початку - в сім'ї, потім - у січових школах і після цього - вже безпосередньо на Січі. У 18 років юнак вже вмів сидіти на коні, рубати шаблею, стріляти з рушниці і колоти списом. При цьому він був добре фізично розвинутий і освічений.
Таким чином, одним з напрямків реформування системи підготовки військовослужбовців у сучасних умовах має стати, насамперед, врахування досвіду минулого. Підготовка особового складу як раніше, так і зараз є основою бою, який повинен бути її продовженням, як і сама війна є продовженням політики.
Що ж до воєнного мистецтва козацького війська, то тут заслуговує на увагу, насамперед, висока маневреність і велика рухливість Війська Запорізького в усіх бойових діях XVII століття як за часів гетьманування П. Сагайдачного, так і під час гетьманування Б. Хмельницького. Як свідчить досвід останніх воєнних конфліктів, саме ці риси стають сьогодні провідними в ході збройної боротьби. Встановлено, що характерною рисою сьогоднішніх воєнних дій виступають значні суперечності, які швидко змінюють одна одну: маневрові битви, що змінюються позиційною війною; позиційна війна, що змінюється маневром; миттєве знищення цілих ділянок і швидке відновлення фронту; швидка зміна боєздатності частин.
Виходячи з цього, автор вважає, що при підготовці до майбутніх воєнних дій керівництву сучасних Збройних Сил України необхідно звернути увагу на такі сторони:
Вміння досконало використовувати військами засоби сьогоднішнього дня.
Розвиток маневреності, способів уведення супротивника в оману, маскування, швидкості руху, які забезпечують фактор раптовості.
Виховання всього особового складу армії в такому напрямку, щоб він був спроможний засвоювати і уміло використовувати бойовий досвід в умовах бойових дій.
Створення та збереження резервів і мобілізаційних запасів; підтримання їх в оптимально необхідних обсягах.
Творче врахування досвіду минулого. Але при цьому звертати увагу лише на те, що справді має значення в сучасних умовах і рішуче відкидати те, що вже застаріло.
І, нарешті, в сучасній війні важливими рисами ведення бойових дій доцільно вважати таємність і раптовість операції, які досягаються стрімкістю дій, використанням темного часу доби та поганої видимості, доброї поінформованості про дислокацію і дії супротивника. При цьому розвідка повинна бути найголовнішим елементом бойового забезпечення операції. Уважний аналіз досвіду підготовки і ведення бойових дій козацьким військом свідчить, що українські козаки приділяли розвідці дуже велику увагу. Гетьман П. Сагайдачний вважав, що від своєчасно отриманих даних про плани супротивника, залежить результат як бою, так і війни в цілому. Одержані українцями перемоги у Московській (1618 р.) і Хотинській (1621 р.) війнах, у визвольній війні українського народу середини ХУІІ ст. тощо - яскраве цьому підтвердження. Тому козацьке керівництво завжди прагнуло до збільшення кількості і чисельності розвідувальних груп і загонів, незважаючи на будь-які зміни у складі війська. Характерними рисами організації і ведення розвідки у запорожців були: безперервність, активність, цілеспрямованість і мобільність. Все це є актуальним і на сьогоднішній день. Отже, в умовах реорганізації Збройних Сил України кількість і чисельність розвідувальних частин і підрозділів доцільно не тільки залишати на теперішньому рівні, але й збільшувати.
Запропоновані напрямки використання досвіду будівництва українського козацького війська у XVII