УДК 94:314.345.25-058.51 (477.83/.86)Вегерчук С.М.ПЕЧЕНІГИ ТА ПОЛОВЦІ В КАРПАТО- ПРИЧОРНОМОРСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ХІІ СТ.

Стаття присвячена вивченню соціально-політичної історії кочівників у Карпато-Причорномоських землях у ХІІ ст. Поетапно розглядається міграція тут різних кочівних племен - печенігів, торків-огузів та половців, їх вплив на історичну ситуацію в регіоні. Вивчається характер взаємовідношень кочівників з малочисельним осіло-землеробським автохтонним населенням Галицького Пониззя, а також з окремими групами напівкочівників - чорними клобуками, дикими половцями, бродниками. Встановлюється крайня нестабільність історичної ситуації в районі за досліджуваний період.

Ключові слова: історико-географічна структура, Пониззя, Подунав'я, бродники, берладники, кочівники.

Статья посвящена изучению социально-политической истории кочевников в Карпато-Причерноморских землях в ХІІ в. Поэтапно рассматривается передвижение здесь различных кочевых племен - печенегов, торков-огузов и половцев, их влияние на историческую обстановку в регионе. Изучается характер взаимоотношений кочевников с немногочисленным оседло- земледельческим автохтонным населением Галицкого Понизья, а также с отдельными группами полукочевников - черными клобуками, дикими половцами, бродниками. Устанавливается крайняя нестабильность исторической обстановки в регионе в исследуемый период.

Ключевые слова: историко-географическая структура, Понизье, Подунавье, бродники, берладники, кочевники.

The article is dedicated to social-political history of Nomades in Karpathians - Black- Sea Region in ХІІ century. The movement of different nomadic tribes such as pechenegi, toroki-jgusi and polovtsi and their influence on history of the region is considered stage by stage. The character of relationships among nomads and not-numerous settled native population busy with agriculture of Galitsky Ponizje and also with different groups of semi-nomades such as chorni clobuki «wild polovtsi» and brodniki is studied. The extreme historical instability of the studied region of that period is defined.

Key words: historical-geographical structure, Ponizje, Bas-Danube, brodniki, berladniki, nomads.Метою даної статті є узагальнення всієї сукупності історико-археологічних відомостей про ступінь кочівників в ХІІ столітті в Південно- Західній Україні.

У ХІ ст. в історичній Ателькузі (степові землі між Дніпром та Прутом) почався певний спад активності кочівників. Не виключено, що саме після нього осіло-землеробське населення з заходу знову займає частину Прутсько-Дністровського межиріччя. Археологічні пам'ятки цього часу тут відомі [1], але все ж таки печеніги і торки були хоча і послабленою, але реальною силою Ателькузи. Не випадково, що зацікавлений у їх подальшому послабленні теребовльський князь Василько Ростиславович постійно підтримував союз з половцями, беручи участь з ними в поході проти Угорщини, на ляхів, а також безпосередньо проти печенігів у 1091 р. [2].

Так чи інакше, але половецький натиск був недостатнім для того, щоб витіснити печенігів і торків з українських степів. Частково оминаючи Карпатські гори з півдня і з півночі, половецькі орди проникли до Угорщини [3], але основна їх маса, судячи з усього, повернулася до дніпровських кочувань, звільнивши західну частину Ателькузи від залишків печенізько-торського населення. Своєю участю в «різанині» біля Левуніона половці розрубали вузол соціально- економічних і політичних протиріч, які накопичилися на зіткненні двох світів - кочового та осіло-землеробського, різко зав'язаних переходом печенігів Тираха через Дунай; цим вони зупиняли навалу сельджуків зі сходу та хрестовий похід із заходу. Візантійська імперія отримала тимчасову можливість подальшого існування в статусі незалежної. У степах Південно-Західної України і Галицького Пониззя наступила відносна стабілізація. Половці ж, які були на табірній стадії кочування, поводили себе на заході Ателькузи і на Дунаї так, як і на кордонах з Руссю - здійснювали набіги на території, які захоплювали тільки для тимчасового кочування.

Таким чином, присутність половців у Нижньому Подунав'ї з 70-х рр. ХІ ст. була, як видно, практично постійною, хоча і відображається в джерелах у вигляді повідомлень про короткочасні масові набіги на землі Болгарії і Візантії. Між тим, в історіографії загальновизнано, що володарювання тут половців було безперечним, достатньо міцним і продовжувалось аж до татаро-монгольської навали [4].

І дійсно, питання про володарювання половців у степах Північно-Західного Причорномор' я і в Подунав'ї в кінці ХІ ст. - першій половині ХІІІ ст., могло вважатися вирішеним, якби не наявні протиріччя писемних свідчень, які не завжди співпадають з результатами археологічних досліджень. З одного боку, облік і картографування поховальних пам'яток кочівників цього періоду показують, що «типово половецькі» за типологічними характеристиками обряди тут присутні [5], а деякі автори вбачають у цих археологічних матеріалах осідання куманів-половців в Прутсько- Дніпровському межиріччі в Х-ХІІ ст. і пізніше. При цьому, на початок ХІІІ ст. половців тут більше, ніж інших етнічних груп [6]. Однак слід констатувати, що уявлення про населення південно-західної частини степової України до монголо-татарської навали, які склалися за різними джерелами, є неповними, а, головне, суперечливими. Розглянемо деякі з них.

За наявними відомостями, ми не маємо повного уявлення про внутрішнє і міжнародне становище Карпато-Дунайських земель протягом більш, як двох століть до монголо-татарської навали, вважає П.Ф. Параска [7]. Складається враження, що господарсько-економічна і політична історія кочівників була тісно пов'язана з Давньоруською державою, а з середини ХІІ ст. - з Галицько- Волинським князівством [8], а також з Угорщиною, Болгарією, Візантійською імперією. Кордони і території, які займали різні держави і народи, тут також не завжди чіткі і по-різному вказуються в джерелах [9].

За даними арабських та італійських джерел (І.М. Коновалова) відомостей про входження Карпато-Дунайських