республіканських, обласних та районних газет висвітлювалася участь населення у відбудові закладів соціальної сфери, виявлена ним ініціатива у цій справі. І хоча газетні публікації мали здебільшого інформаційний характер, проте цінність їх у тому, що вони передавали дух часу, містили безліч цікавих фактів, й тим самим становлять неабияку цінність для дослідників.
На завершальному етапі війни з'явилися перші праці, в яких висвітлювалась участь громадськості у відбудові господарства республіки, внесок українських вчених у зміцнення обороноздатності країни. Відзначимо, що більшість публікацій того періоду належали перу партійно-державних працівників різних рангів, відомим вченим, письменникам і в деякій мірі є певною рефлексією з приводу пережитих подій з сильним емоційним пафосом, що звичайно ні в якій мірі не зменшує їх значущості для загального доробку праць з досліджуваної теми.
Отже, розгляд та аналіз соціального аспекту наслідків війни розпочалося вже під час самої війни, проте спеціальним предметом дослідження ця тема не стала як для фахових істориків, так і вчених та провідних фахівців галузі. Публікації тих років відтворювали особливості бачення і розуміння авторами цієї дослідницької теми в рамках тодішньої концепції історії Великої Вітчизняної війни. Її об'єктивне і всебічне дослідження стримувалося відсутністю кваліфікованих кадрів та незадовільними умовами праці дослідників, обмеженістю джерельної бази. Багато матеріалів у силу їх специфічного характеру (про людські втрати та демографічні зміни у складі населення в роки війни, стан матеріального забезпечення різних підрозділів соціальної сфери) виявилися просто недоступними для дослідників. Не було можливостей використовувати для вивчення негативний фактичний матеріал, що стосувався політики та діяльності держави й партії в соціальній сфері в післяокупаційний період.
Дослідження соціального аспекту наслідків війни значно активізувалося в післявоєнний період. Як і в роки війни, цією справою активніше займалися фахівці, що працювали в означеній галузі, зусилля яких, насамперед, зосереджувалися на характеристиці процесу надання соціальної допомоги нужденним, проблематиці санітарних аспектів, руйнування житлово-побутового комплексу та умов проживання населення. Одночасно вони робили спроби аналізувати процес ліквідації наслідків війни. У більшості публікацій вагоме місце займали практичні рекомендації щодо організації роботи закладів, діяльність яких була спрямована на надання допомоги найбільш постраждалим під час війни та окупації верствам населення.
Особливо активно здійснювалося вивчення соціальної групи наслідків війни в Україні, де вже на середину грудня 1946 р. було виконано значну кількість робіт наукової спрямованості. Так, медико-статистичним бюро Міністерства охорони здоров'я УРСР під керівництвом проф. С.С. Кагана було підготовлено п'ять об'ємних томів із вивчення медико-санітарних наслідків війни та перших заходів щодо їх ліквідації. Матеріалам, які стосувалися України, було відведено значне місце й у виданому статистичним відділенням Міністерства охорони здоров'я СРСР і відділенням статистики Академії медичних наук СРСР збірнику. Велику роль у подальшому підведенню підсумків щодо збитків у соціальній сфері відіграли праці вчених, які досліджували не лише матеріальні збитки у цій сфері, а й ті моральні понівечення, які отримали пересічні громадяни, особливо найбільш незахищені [4].
Водночас зазначимо, що чимало матеріалів, які відображали стан справ соціальної сфері республіки, у перші післявоєнні роки не було опубліковано. Це було пов'язано з тим, що в них містилися факти, які у «непривабливому» вигляді показували роботу партійних і радянських органів з організації соціальної допомоги населенню й тим самим суперечили офіційній пропаганді.
Значний фундамент для майбутніх досліджень було закладено Комісією по вивченню історії Великої Вітчизняної війни, створеній при АН УРСР у 1942 р., яку очолив секретар ЦК КП(б)У К. Литвин. Та, на жаль, лише розгорнувши роботу, комісія в 1949 р. припинила свою діяльність, оскільки в Кремлі не бажали, щоб на місцях поширювалася інформація, котра могла навіть опосередковано пошкодити іміджу системи. Це дещо пригальмувало, але не зупинило зусиль дослідників, але векторне направлення отримало дещо історико-партійне спрямування. Основним тематичним напрямом стало висвітлення ролі партії у відбудові усіх підгалузей народного господарства, у тому числі й соціальної сфери. Так, зокрема, значну роль цьому питанню у своїх дослідженнях приділили І. Супрун, П. Тронько, В. Білан.
Питання тяжких соціальних наслідків війни, завдання щодо їх подолання та відродження одного із сегментів соціальної сфери - системи охорони здоров' я, широко обговорювалися на першій (квітень 1946 р.) та другій (грудень 1946 р.) всесоюзних наукових конференціях медичних працівників [5]. У доповідях, проголошених провідними радянськими вченими та працівниками медичних установ, всебічно аналізувалися проблеми практичної роботи сфери охорони здоров'я у післявоєнний період, ліквідації інфекційних та неінфекційних захворювань, санітарного стану населених пунктів, негативних впливів війни на фізичний та психічний стан різних категорій населення, демографічних зрушень у результаті війни, лікування інвалідів війни та ін. Зміст основних доповідей було опубліковано у спеціальних збірниках, виданих за результатами роботи конференцій.
Значним доробком у справі вивчення соціального аспекту наслідків війни й окупації в Україні стала стаття А.Н. Марзєєва, в якій узагальнені результати здійсненого під його керівництвом у другій половині 1945 р. - 1946 р. українським Інститутом комунальної гігієни санітарного обстеження 140 зруйнованих українських міст [6]. У роботі ґрунтовно показано масштаби і характер руйнувань в усіх великих і найбільш постраждалих містах, встановлено шкоду і збитки, які були завдані санітарному стану міст, життю і здоров'ю міського населення. Окремі наслідки війни і окупації в контексті соціального аспекту та заходи щодо їх ліквідації