Товариством і Казанським міським музеєм створило комісію з охорони пам'яток мистецтва і старовини при Комітеті громадської безпеки. 16 грудня 1917 р. Товариство заснувало спеціальну комісію, яка повинна була займатися обстеженням і збереженням пам'яток місцевої старовини. 19 грудня 1917 р. Товариство звернулося до управління Казанського військового округу з проханням передати бібліотеку Казанського військового училища до Північно-східного археологічного і етнографічного інституту або до міської бібліотеки, а також вжити заходів щодо збереження бібліотеки і архіву Казанської духовної семінарії.
16 лютого 1918 р. Рада Товариства надіслала лист Раді Казанського університету із пропозицією звернутися «до осіб, що постраждали від політичної і соціальної революції, віддати свої архіви, бібліотеки і зібрання предметів старовини, в цілому вигляді або розграбованому, на збереження до університету» [10]. Рада університету підтримала звернення Товариства, і в спеціально відведеному для цього приміщенні стали збиратися історичні і художні цінності, які стали пізніше губернським музейним фондом.
Події громадянської війни призвели до того, що Казань залишили багато представників інтелігенції, включаючи голову, членів Ради Товариства і рядових членів. Тому наприкінці 1918 - на початку 1919 р. були проведені нові вибори адміністрації. У лютому 1919 р. головою стає професор Б. Адлер, товаришем голови - М. Бобровников [11].
Найважливішою справою в цей час став порятунок архівів і бібліотек багатьох скасованих дореволюційних установ. Восени 1918 р. документи Казанського губернського архіву, викинуті в двір, відкопували з-під снігу і переносили до приміщення члени Товариства професор духовної академії І. Покровський і професор університету М. Катанов [12]. Безпосередньо участь у порятунку головних казанських архівів брали також професори університету К. Харлампович та І. Стратонов [13].
Радянська влада не стала спиратися на існуючі наукові Товариства, віддаючи перевагу створенню нових. Так, у серпні 1919 р. був створений Казанський губернський підвідділ у справах музеїв і охорони пам'яток. Його головою став завідувач губернським музеєм, голова Товариства Б. Адлер, заступником - хранителем художнього відділу цього музею П. Дульський, членами - професори К. Харлампович, О. Миронов та художник В. Соколов. Усі вони були членами Товариства.
У 1920 р. членами Ради Товариства стали М. Катанов, К. Харлампович, О. Миронов, В. Дитякин, З. Малов, П. Дульський, Б. Вишневський, О. Ємельянов та М. Худяков. Секретарем і редактором періодичного видання Товариства «Известий Общества археологии, истории и этнографии» був обраний М. Николь- ський [14]. Головою залишився Б. Адлер, товаришем голови став М. Бречкевич.
Найважчим часом для членів Товариства стали 1921-1922 рр., що ознаменувалися не тільки масовим голодом, але й остаточною ломкою традиційних форм університетського життя, ліквідацією залишків гуманітарної освіти. Страйк професорсько-викладацького складу Казанського університету на початку 1922 р. закінчився висилкою з країни трьох професорів, серед яких був один із найактивніших на ту пору членів Товариства І. Стратонов.
У 1921-1922 рр. діяльність Товариства урвалася. На це, мабуть, вплинула смерть провідних його членів, серед яких був професор М. Катанов), який шістнадцять років (1898-1914) очолював Товариство, з 1920 р. знову був членом Ради. Про нього «Известия» помістили велику статтю І. Покровського, в якій мова йшла не тільки про заслуги покійного, але і про важкі умови життя інтелігенції. М. Катанов читав до 47 лекцій на тиждень [15]. «Здоров'я Миколи Федоровича похитнулося з осені 1921 року, після фізичного паралічу, що трапився з ним від перевтоми, коли вже далеко не молодий професор, замість спокою ..., вимушений був довго і непосильно працювати: копати землю під посів картоплі і інших овочів на городі, носити їх на собі з городу, що знаходиться в п'яти верстах від його квартири, тягати і перекладати важкі колоди з місця на місце, колоти дрова, носити воду на другий поверх в свою квартиру по крутих сходах та інше» [16]. Такий відвертий опис становища науковців був сприйнятий владою як виклик, внаслідок чого даний випуск «Известий» протягом п'яти років було заборонено поширювати.
Цей період був виключно складним у діяльності Казанського підвідділу. К. Харлампович, який змінив Б. Адлера на посту голови, звертаючись до завідувачки музейним відділом Наркомосу РСФРР Н. Троцької (Седової), наполягав на необхідності координації зусиль щодо збереження вітчизняного культурного надбання. «Між тим час такий, що зв'язок Москви з місцями необхідний. Настали для музеїв критичні дні: їх оглядають з метою вилучення найбільш цінних речей. У пресі не було декрету про надання кому б то не було права спустошувати музеї, які збирали [експонати] десятки років, і роблять тільки глухі посилання на якісь таємні циркуляри. Є, крім того, Ваша коротенька заборона... віддавати кому б то не було речі з музеїв. Вона давала зрозуміти, що затівається похід проти музеїв, але не вказувала, як протистояти йому» [17].
На його думку, робота по експертизі і відстоюванню церковних цінностей художнього і історичного значення - «праця, яка вимагає багато часу, фізичних сил і моральної напруги, робиться удвічі важчою при наявності того роз'єднання з центром, яке обтяжує Казанський відділ ось вже чотири місяці. Мимоволі опускаються руки при думці, що й сам музейний відділ у Москві втратив інтерес до дорогої до нас справи, здав свої позиції і не може при новій економічній політиці держави відстоювати ті культурні цінності російського народу, котрі з такою