Дійсно, тільки завдяки позиції членів Казанського підвідділу вдалося врятувати від знищення деякі чудові зразки православної культури Татарського краю.

Весною 1922 р. діяльність Товариства була поновлена. На початку квітня відбулися вибори нового складу Ради. Новим головою був обраний професор, член-кореспондент Академії наук К. Харлампович, товаришем голови - член- кореспондент Академії, професор З. Шестаков [19].

1 лютого 1923 р. ухвалою Наркомату внутрішніх справ Татарської АСРР Товариство археології, історії і етнографії, як і інші казанські наукові товариства, було закрито через закінчення терміну перереєстрації. 25 жовтня

р. був затверджений новий статут Товариства. Для вступу до Товариства вже не вимагалося заздалегідь виконаної наукової роботи, але зазначалося, що дійсними членами «можуть бути всі, хто працює в даній галузі».

Статті, призначені для «Известий» проходили подвійну цензуру, - спочатку Академічного центру Татнаркомосу, потім - Головліту.

У звіті Товариства за січень 1923 - березень

рр. у розділі «Видавнича діяльність Товариства» зазначалося: «Приготовлений до друку матеріал для чергового 1-го випуску ХХХІІІ тому «Известий Общества» не вдалось використати, бо... Комбінату видавництва і друку запропоновано було «розвантажитися» від видання журналів «Музейный вестник», «Казанский библиофил», «Известия Физико-математического общества», «Известия Общества археологии, истории и этнографии», «Известия Общества естествоиспытателей», а економію від такого розвантаження використати на здешевлення, поліпшення і розширення видань марксистської літератури» [20]. Публічне розголошування такої інформації, що підривала авторитет влади, стало сигналом для початку репресій проти керівництва Товариства.

Першим заходом впливу на К.В. Харламповича було зняття його з посади голови Музейної комісії Татнаркомосу в травні 1924 р. [21]. Через місяць Татарський відділ ОДПУ зажадав всі протоколи її засідань. У липні 1924 р. питання про діяльність Товариства було поставлене на контрольованій комуністами секції науковців Казані, яка винесла резолюцію про необхідність зближення Товариства з сучасністю [22].

У вересні 1924 р. Татарський відділ ОДПУ розпочав офіційне слідство у справі К. Харламповича і шести інших членів Ради Товариства - І. Сатрапінського, З. Шестакова, В. Смоліна, З. Порфир'єва, М. Нікольского та І. Покровського. Початок слідства мотивувався надходженням «відомостей про угрупування чорносотенного елементу в Товаристві археології, історії і етнографії, що протиставляє сучасним вимогам громадськості іменовану ними «чисту науку», в якій переважали елементи рутини, відсталих ідей, для чого використовувалися легальні можливості» [23]. Те, що чорносотенці в принципі нічого спільного не мали з «чистою наукою», в рахунок не приймалося. Крім риторики про «яскраво-контрреволюційний і місіонерський характер» Товариства, висувалися два пункти звинувачення: 1) використання «Известий» «з явним впровадженням в маси непотрібних і шкідливих з пролетарської точки зору ідей християнства, відсталості, консерватизму»; 2) «використання легальних можливостей з метою перешкоди вилученню церковних цінностей під приводом «охорони старовини і мистецтва». К. Харлампович, «як натхненник і голова» названої групи, 20 вересня 1924 р. був заарештований, а в його квартирі був проведений обшук [24]. У вересні 1924 р. обшук був проведений у всіх підозрюваних членів Товариства. При виявленні компрометуючого матеріалу їх чекав неминучий арешт, проте, ніяких доказів ні у кого знайдено не було.

У ході слідства в якості свідків допитувалися члени Товариства В. Єгерєв, О. Миронов, Р. Губайдуллін, М. Троїцький, М. Воробйов, Г. Худяков та М. Фірсов. Більшість або відмовлялася від відповіді на питання про політичні погляди обвинувачених, посилаючись на незнання, або відкинула звинувачення в контрреволюційності членів Ради і Товариства в цілому. Деякі визнали, що Товариство займалося питаннями, далекими від сучасності. У «Заключному акті» подавалася абсолютно негативна оцінка діяльності Ради, яка зводилася до «переваги до досліджень в галузі релігійних питань з розміщенням їх в друкарському органі «Известий» Товариства». На думку слідства, Товариство надавало «широке поле для місіонерської діяльності, звідки можна було вільно проповідувати християнські ідеї. Використання офіційного радянського друкарського органу із зухвалою метою розповсюдження християнських ідей носить безумовно контрреволюційний характер» [25].

К.В. Харлампович був визнаний винним за чотирма статтями Кримінального кодексу. До двох пунктів звинувачення офіційно додався третій - обнародування в звіті Товариства рекомендації пленуму обкому партії Комбінату видавництва і друку «розвантажитися» від наукових журналів, що кваліфікувалося, як прагнення «викликати недовіру до влади і дискредитацію її». До того ж указувалося, що публікація таких матеріалів в офіційному органі Товариства означає розповсюдження їх «не тільки серед населення, але і за кордоном», що складає злочин, згідно зі ст. 72 КК. Заключний акт містив стосовно діяльності академіка двох академій неперевершені за свої цинізмом фрази: «На цьому фоні яскравою плямою вимальовується фігура колишнього професора Казанського університету (який закінчив Духовну академію, читав лекції з кафедри історії релігії при Казанському університеті) Харламповича Костянтина Васильовича, прихильника духовної кліки тихонівського толку, людини, що дотримується погляду, який різко заперечує всяке втручання політики в науку, такого, що ратує за чистоту її» [26].

К. Харламповича засудили до адміністративної висилки за межі Татарської АСРР на три роки. Решту членів Товариства, які проходили у цій справі, залишили на волі, хоча і дали їм негативну характеристику. За пом'якшення покарання К. Харламповича клопотали нарком освіти О. Луначарський, керівники Російської і Української академій наук, але безрезультатно. Висилка К. Харламповича була необхідна ОДПУ для залякування наукової громадськості, про що йшла мова в листі: «Він (К. Харлампович -