Ряд молодих науковців, досліджуючи історію Нової Січі, піднімають теми, які у вітчизняній історіографії не були достатньо розроблені. З цього приводу викликає зацікавлення дослідження Г. Шпитальової. Об'єктом її дисертації стала військова служба запорозького козацтва в російсько- турецьких війнах 1735-1739 та 1768-1774 рр. [15]. Із сучасних теоретико-методологічних позицій визначено місце Війська Запорозького у складі збройних сил Російської імперії. Застосовуючи історико-порівняльний метод, Г. Шпитальова порівнює участь козаків у цих двох війнах. У 1735-1739 рр. знання запорожцями театру війни, мови і військових звичаїв супротивника було запорукою успішних дій росіян і російські генералітет покладався саме на досвід запорожців. Впродовж 1768-1774 рр. похідний Кіш запорожців не був головною силою російської армії, а займав другорядні ділянки фронту, їх участь у війні була зведена до мінімуму. Козацтво вже не відігравало значної ролі у бойових діях Росії. І імператриця вирішила, що без нього можна й обійтися взагалі. Це стало першопричиною скасування козацтва, - запевняє дослідник. У другій половині XVII ст. козаки тісно взаємодіяли з військами Російської імперії нерегулярними за своєю природою. А у XVIII ст. козаки самі стали складовою регулярної армії. Безумовно, у порівнянні з регулярними частинами козацтво програвало, втрачало свою значимість. Тепер козацькою армією рухав, швидше, «обов'язок», ніж честь внаслідок недовіри до росіян. А ще активізувався процес «оселення» козацтва, коли на перший план виступає господарська діяльність. Цю проблему - еволюцію свідомості козацтва від лицарського світосприймання до сприйняття себе, передусім, як «людей праці», зміну ставлення козаків до військового обов'язку та війни на боці Росії - досліджує О. Репан [16]. Матеріали, що стосуються цієї проблеми, зібрані і представлені якнайкраще. До дослідження залучені джерела і література, пов'язані з таким колом питань: статус різних категорій козацтва, їхня участь у бойових діях, ротація кадрів, боєздатність козацтва, мобілізаційні можливості, похідний табір, стосунки з російськими офіцерами тощо.

Духовне життя на землях Запоріжжя, церковне будівництво, церковна обрядовість та звичаї козацтва, ставлення запорожців до духовних осіб, представників інших релігійних конфесій - усі ці питання вперше були досліджені І. Лиманом [17]. Актуальність його дисертаційного дослідження «Церковний устрій Запорозьких Вольностей 1734-1775р.» полягає в тому, що впорядкування церковного устрою і збереження своєї самобутності віросприймання було консолідуючою основою козацького життя, що врешті-решт необхідно і сьогодні українській державі.

Митна справа запорожців, паспортна система Нової Січі - ці питання також були досліджені сучасними науковцями. О. Ліцоєва у роботі «Митна справа Гетьманщини у другій половині XVП-XVШст.» з'ясовує наслідки для митної справи козаччини реформа, здійсненої Росією в 1753-1757 рр. Автор доводить, що її наслідком для України стало знищення її митної системи. Скасування митної справи мало вкрай негативні наслідки у економічному становищі Запоріжжя, та й в політичному теж. Це був ще один крок на шляху до повної ліквідації автономії і це «поклало початок процесу інкорпорації України до складу Росії» [18]. Загальну систему нагляду за населенням за допомогою паспортів, що було важливим елементом в устрої Нової Січі, досліджує С. Плецький у статті «Паспортна система Нової Січі 1734-1775 р.» [19]. Це перша і єдина робота в українській історіографії з вивчення паспортної системи козаччини. Науковцем доведено, що тривалий час паспорт як елемент системи нагляду за населенням та його пересуванням не був характерним явищем Запорозької Січі. Почалося це з Олешківської Січі з метою контролю за пересуваннями козаків. Після переходу запорожців під владу Російської імперії в 1734 р. їм прийшлося пристосуватися до імперського державного організму із його жорстким паспортним режимом. Це значно ускладнювало життя козаків, створювало певні незручності. Це був тиск на демократичний устрій Нової Січі.

Політичне життя України мало великий вплив на дуже важливий фактор - Запорозьку Січ, яка не залишала поза увагою жодної сфери життя. Важко переоцінити вклад Січі у державотворення українського народу, розвиток культури, організацію та підтримку братств. Ці питання також були вивчені сучасними науковцями. Слід назвати праці А. Саса «Політична свідомість та соціокультурні орієнтації козацтва», В. Боєчка «Козацтво і розквіт державотворчих процесів та національної ідеї», О. Путра «Становлення козацтва Лівобережної України у другій половині XVIII ст.», В. Степанкова «Українське козацтво і формування національної держави на Україні» [20-23]. Ці та ряд інших робіт мають загальнотеоретичний характер, підтверджуючи тези про те, що Січ становила собою один із важливих станів у процесі формування української державності. Конкретно питання про з' ясування ролі Нової Січі в цьому процесі не досліджується, залишається поза увагою вчених.

Сучасні дослідники історії Нової Січі концентрують свою увагу на такому хвилюючому для українського народу питанні: які були передумови ліквідації Запорозької Січі? Слід зауважити, що українська історіографія у вивченні цього питання досягла певного рівня, відповідних успіхів і може, з огляду на це питання, дискутувати з російськими істориками, які мають на це питання свій погляд. Важливою є робота О. Реєнта «Українські землі після ліквідації Гетьманщини і поділів Польщі» [24]. Автор показав, що в процесі творення унітарної держави царизм «збирав» землі, які вважав «исконно русскими». Прагнення розбудувати сильну, впливову імперію спонукало російський царизм поборювати автономізм підкорених народів, ліквідувати соціально-економічні регіональні права, не рахуватися