УДК 94:327(477)Савенко А. В.ПЛАНИ РУМУНІЇ ЩОДО УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Автор статті аналізує дипломатичні, прикордонні й господарські плани Румунії відносно західноукраїнських земель напередодні й у період Другої світової війни. Основою окупаційної політики Румунії вважає пряме санкціонування її політики гітлерівської Німеччини. На основі союзних відносин Гітлера і Антонечку Румунія захопила прикордонні землі України, ускладнила свої відносини з Угорщиною та Чехословаччиною.

Ключові слова: Україна, Румунія, Друга світова війна, прикордонні землі України, окупаційна політика.

Автор статьи анализирует дипломатические, приграничные и хозяйственные планы Румынии относительно западно-украинских земель накануне и в период Второй мировой войны. Основой оккупационной политики Румынии считает прямое санкционирование её политики гитлеровской Германией. На основе союзных отношений Гитлера и Антонеску Румыния захватила приграничные земли Украины, усложнила свои отношения с Венгрией и Чехословакией.

Ключевые слова: Украина, Румыния, Вторая мировая война, приграничные земли Украины, оккупационная политика.

The author of the article analyses the diplomatic, border-line and economic plans of Romania in relation to west Ukrainian earths the day before and in the period of world war second. Considers the direct sanctioning of its policy by Hitler Germany basis of occupation policy of Romania. On the basis of union relations of Hitler and Antonesku Romania took borderline earths of Ukraine, complicated the relationships with Hungary and Czechoslovakia.

Key words: Ukraine, Romania, the Second World War, the frontier grounds of Ukraine, an occupational policy.На початку Другої світової війни наступною після Німеччини державою гітлерівської коаліції, яка була безпосередньо зацікавлена переглядом кордонів України та перерозподілом її природних, земельних та промислових ресурсів, була Румунія. Але узагальнений аналіз поглядів румунського політикуму на румунсько- українські та румунсько-радянські взаємини ще не були предметом комплексного спеціального історичного дослідження. В цілому щодо значення карпато-українських, бессарабських та буковинських земель у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни існують роботи, в основному, західноукраїнських дослідників - П. Стерчо, Ю. Сливки, І. Попа [1] та ін. У більш узагальненому контексті місце українських земель у політиці європейських держав висвітлено у дисертаційному дослідженні

Н. Свідерської [2]. Автор цієї статті ставить на меті зробити стислий узагальнений аналіз вказаних робіт, а також за допомогою інших досліджень та історичних джерел визначити конкретні плани Румунії як гітлерівського сателіту щодо українських земель у вказаний історичний відрізок часу.

Існування Карпатської України, з одного боку, цілком влаштовувало Румунію, оскільки певною мірою обмежувало інтереси Угорщини, зміцнення якої було небажаним для офіційного Бухареста. В Румунії проживало близько мільйона українців, 400 тисяч з яких мешкали на прикордонній з Угорщиною смузі. Тому румунський уряд не бажав, щоб Карпатську Україну анексувала Угорщина [3]. Крім того, Румунія була союзницею Чехословаччини в рамках Малої Антанти, а через Закарпаття проходила єдина залізнична колія, що з'єднувала ці дві країни [4]. Але, з іншого боку, Румунія, як і Польща, побоювалась, що Карпатська Україна, підпавши під вплив Німеччини, дійсно може стати зародком Великої України, до якої німці захочуть приєднати й українські землі Румунії [5].

Такою ситуацією для Румунії бажала скористатися Польща. Її інтерес у цьому контексті полягав в тому, щоб добитися прихильності Румунії щодо питання встановлення польсько-угорського кордону. Однак візит у жовтні 1938 р. міністра іноземних справ Польщі Ю. Бека у Бухарест не приніс бажаних результатів [6]. Під час переговорів Ю. Бек висловився за включення до складу Румунії районів Закарпаття з румунським населенням і запропонував вступити у блок держав під назвою «третя Європа», вимагаючи від румунського уряду згоди на окупацію Угорщиною всієї Карпатської України. Також міністр запропонував польські гарантії угорсько-румунських кордонів і спільний захист проти можливої агресії СРСР [7]. Король Румунії Кароль II, хоч і висловився за покращення румуно-угорських відносин, виступив проти поділу і окупації Карпатської України. Це, на його думку, викликало б негативну реакцію Німеччини [8]. Слід зазначити, що в Румунії існували певні політичні сили, яким імпонувала ідея збільшення території країни за рахунок східних районів Карпатської України [9].

Загалом, у питанні Карпатської України Польща та Румунія не знайшли спільного погляду, що призвело до певного охолодження двосторонніх відносин між цими державами [10]. Таке відчуження ще більше посилилося після появи у засобах масової інформації польсько-радянського комюніке від 26 листопада 1938 р. В цьому контексті румунське керівництво з незрозумілістю віднеслося до того, що польська сторона не проінформувала їх про переговори з Радянським Союзом [11].

Крім підтримки на міжнародній арені, офіційний Будапешт допомагав Карпатській Україні й матеріально. На початку листопада 1938 р., після ухвали віденського арбітражу, румунський уряд надіслав в українську автономію кукурудзу та інші продукти харчування [12].

Погіршення стосунків Румунії з Польщею, а також непевне міжнародне становище союзника по Малій Антанті - Чехословаччини на фоні агресивних прагнень Угорщини анексувати усе Закарпаття, штовхали Бухарест на зміцнення контакту з Берліном. 4 листопада румунський політичний діяч Г. Братіану заявив Е. Вейцзекеру, що Румунія прагне встановити більш тісні стосунки з Німеччиною, а тому зацікавлена у збереженні «закарпатського коридору». Е. Вейцзекер запевнив свого візаві, що Німеччина не змінила свого негативного погляду щодо ревізіоністських прагнень угорського уряду [13]. Ця заява була зроблена напередодні німецько-румунської зустрічі у верхах