Селянські архетипи «божественного характеру» державної влади знайшли відображення в орієнтаціях на панування держави, етатизм, патерналізм. Саме традиційною вірою селян у справедливість дій держави пояснюється довіра селян радянській владі. Їхні численні листи і скарги до партійних та радянських органів демонструють лояльне ставлення до центральної державної влади. Водночас у цих документах містяться критичні зауваження на адресу місцевої влади, робиться акцент на зневажливому ставленні до проблем села, корумпованості, пияцтві.

Сільське середовище в повоєнний період було неоднорідним. Вищий прошарок сільського населення складався з представників колгоспної та радянської влади. Це були переважно голови колгоспів, бухгалтери, обліковці, бригадири, секретарі партійних організацій тощо. Вони займали окреме місце й були в центрі пильної уваги односельців. Друга категорія населення сіл була представлена звичайними колгоспниками, які мали активну життєву позицію і будь-що намагалися критикувати місцеве начальство, викривати хиби та прорахунки в їх роботі. Найбільша частина сільських мешканців мала помірковані погляди.

Не зважаючи на те, що в радянському суспільстві не були розповсюдженими такі форми відкритого радикального протесту проти існуючої влади, як демонстрації, мітинги або страйки, все ж таки населення села виявляло свій протест у вигляді стихійних, інколи масових акцій, а також шляхом написання численних листів-скарг на адресу різних інстанцій.

Аналіз документів фонду Міністерства держконтролю УРСР показав, що до виконкому Житомирської обласної ради депутатів трудящих протягом 1949-1950 рр. надійшло 283 листи і скарги про порушення Статуту сільськогосподарської артілі [4]. Селяни скаржилися на незаконне виключення з колгоспу, відрізання землі присадибного наділу, неправильне нарахування трудоднів, безгосподарність голів колгоспів, систематичне пияцтво, погану організацію посівної кампанії, самовільне захоплення керівництвом колгоспної землі, затримання оплати по трудоднях. При цьому характерною була тяганина у вивченні ситуації по скаргах, відправлення заяв громадян на розгляд районних партійних органів та сільгоспвідділів.

У Ворошиловградській області колгоспники звертали увагу на порушення основ демократичного управління колгоспами, перевищення повноважень голів колгоспів, покупку за нижчими цінами хат, розбазарювання громадських коштів, тварин, приховування критики на адресу місцевого начальства, грубе ставлення до колгоспників тощо. У багатьох випадках селяни звертали увагу на продаж продуктів сільського господарства районним партійцям за низькими цінами, вказували на використання родинних зв'язків під час призначення на посади в колгоспах [5].

Дуже часто листи-скарги селян мали анонімний характер, що пояснювалося можливістю помсти з боку голів колгоспів. Насправді на селі існувала практика переслідувань скаржників. Так, після численних переадресацій скарга 44 колгоспників одного з господарств Ворошиловградської області потрапила до райвідділу сільського господарства, після чого загальні збори колгоспників у присутності секретаря райкому КП(б)У, заступника райвідділу сільського господарства та начальника міліції звинуватили колгоспників, що написали скаргу. Голова колгоспу став переслідувати скаржників: знімав із посад, відправляв на тяжкі роботи, періодично 3-5 днів не допускав до праці, забороняв користуватися колгоспним тяглом, на засіданні правління виключив із членів артілі, що не затвердили загальні збори колгоспу. До скаржників подекуди застосовували фізичну силу: «За критику голови колгоспу викликав начальник МДБ, вдарив під бороду і по голові». Таким чином, скарга, яка була відправлена в район, навіть після встановлення фактів зловживань голови колгоспу, не була задоволена [6].

На думку колгоспників, така поведінка районного начальства пояснювалася його тісною дружбою з головою колгоспу. У ході перевірки порушень Статуту сільськогосподарської артілі, зазвичай, були задіяні саме районні порушники, які разом з іншими особами отримували в колгоспі продукти за нижчими цінами [7].

Серед порушень демократичних принципів селяни звертали увагу на неправильне нарахування трудоднів, наприклад, під час молотьби зернових, причому норми виробітку і розцінки в трудоднях не затверджувалися загальними зборами. Розповсюдженим було несвоєчасне нарахування трудоднів, що призводило до затримання оплати за виконану роботу [8]. У колгоспах Закарпатської області порушували принцип розподілу сільськогосподарської продукції за виробленими трудоднями, допускалася видача натуральних авансів не за відомістю, а за розпорядженням голови колгоспу. Натуральні аванси видавали особам, які не брали участі в громадському виробництві. Селяни звертали увагу, що реалізація продуктів колгоспу на ринку відбувається без належного обліку. Були випадки, коли отримані від торгівлі гроші не надходили в касу колгоспу [9].

Досить яскраво морально-психологічна ситуація простежується за матеріалами скарги селян колгоспу ім. Молотова Ульяновського району Сумської області, написана у 1951 р. Колгоспники скаржилися на голову колгоспу, який, на їхній погляд, був правопорушником [10]. «Що робить він з колгоспниками, як керує колгоспом - про це навіть писати страшно, не те щоб переносити знущання комуніста...» [10]. Селяни звертали увагу, що керівник «купив» за рахунок праці колгоспників районне начальство і почував себе досить впевнено. Колгоспники не могли критикувати дії начальства. Були випадки застосування фізичної сили до жінок, в яких чоловіки загинули на фронті, якщо вони відмовлялися підписуватися на держпозику в сумі, що вказував їм голова колгоспу. «А що собою являє мова голови колгоспу. Вона в нього повна грубих площадних слів, він ніколи не звертається на ім'я по-батькові, а надумує різні погані слова» [11]. За документом виходить, що в колгоспі панувала справжня диктатура самого голови колгоспу і його родичів, які обіймали вищі посади. Навіть члени правління колгоспу не могли критикувати начальство і приймати свої рішення. «Щоранку біля хати