голови стоїть пара красивих коней, запряжених у бричку, сидить кучер. Голова сидить і навіть голови не повертає на вітання колгоспників. Селяни потайки говорять, що раніше так тільки поміщики їздили, а тепер комуніст - голова колгоспу» [12]. Звісно, така радянська дійсність радикально відрізнялася від законодавчих основ, демократичних принципів управління державою. Колгоспники бачили велику прірву між гаслами і справжнім життям, шукаючи виходу з такої ситуації. «Ми сподіваємося, що ви звернете увагу на скаргу своїх виборців, тому що депутат в Радянському Союзі - це слуга народу. А жити нам далі не можна» [13].
У випадку якоїсь критики на адресу голови колгоспу лунали погрози і розпочиналися переслідування колгоспників. У такій ситуації селяни написали скаргу на ім'я місцевих партійних керівників, однак, перевірка тільки погіршила становище скаржників і призвела до чергових матеріальних витрат колгоспу. Адже членам комісії віддали декілька пудів пшениці [14].
Серед порушення демократичних засад керівництва колгоспом селяни викривали факти захисту дій голови колгоспу обласним комітетом партії. Причина полягала в тому, що голова обманював усіх, не цурався підтягувати результати змагань. Так, якщо ланкова пообіцяла зібрати великий урожай буряків і не виконала завдання, то керівник господарства вночі наказує привезти буряки від інших ланок і записати все на ланкову-стахановку [15].
За матеріалами скарги працювала комісія Міністерства держконтролю УРСР і було проведено розслідування зловживань, у результаті чого виявлено грубі порушення Статуту сільськогосподарської артілі під час загальних зборів колгоспу, засвідчено заниження кількості працездатних членів господарства з метою досягти кворуму, тобто 2/3 присутніх для правомочності винесення рішень [16]. У протоколі загальних зборів артілі сказано, що керівний апарат колгоспу «забруднений» правопорушниками. Були зареєстровані випадки побиття односельців, погроз розправи. Голова колгоспу приймав на роботу своїх найближчих родичів і хоча сам на той час уже не займався рукоприкладством, своїм підлеглим цього не забороняв, а навпаки, дозволяв бити колгоспників, не зважаючи ні на що [17].
На селі мали місце факти несправедливого розрахунку з різними установами. Так, за перевезення підводи дров для школи на відстань у 7 км голова вимагав заплатити в сім разів більше, ніж заплатила сільрада за підводу на таку ж саму відстань [18]. Поведінка голови колгоспу була повна похвальби і чванства. Він роз'їжджав по гостях парою добрих коней, купив автомашину, тоді як у бригадах не вистачало навіть возів та мотузок [19].
Колгоспники по-різному демонстрували свій протест проти зловживань голови колгоспу. Не приходили на загальні збори артілі, не голосували за прийняття рішень, неодноразово писали скарги на його «нерадянські, непартійні» дії. У випадку приїзду комісії (попереджали про перевірку по телефону) голова колгоспу відправляв усіх неблагонадійних колгоспників подалі від села.
Звичайні колгоспники були свідками крадіжок з боку посадовців, а коли інвалід другої групи в березні пішов на поле взяти залишки гнилої кукурудзи, об'їздник його побив та погрожував рушницею. Однак голова колгоспу спробував відговорити постраждалого від подання заяви до міліції і виділив за рахунок колгоспу 3 ц соломи, 30 кг хліба, 0,36 га землі присадибного наділу, у результаті чого нерозділене господарство інваліда та його батька нараховувало 1,07 га землі [20].
Факти плідної співпраці між районним начальством і головами колгоспів мали місце і в інших областях України. Рядові колгоспники, як правило, повідомляли центральні керівні органи про це анонімними скаргами [21]. Очевидним є факт, що на селі в умовах надзвичайно тяжкої господарчої повсякденності українських селян, перш за все, пов' язаної з виконанням трудомістких робіт і їх оплатою, колгоспники щоденно були свідками різноманітних зловживань з боку керівників, витрати зайвих грошей і засобів на другорядні потреби. В той час як справжній виробник сільськогосподарських продуктів, від праці якого залежала життєдіяльність усієї держави, ледве животів, забезпечуючи свої потреби за рахунок натурального господарства, адміністрація колгоспів постійно затримувала видачу натуроплати і грошей на декілька місяців і навіть років.
Неправомірні дії правління колгоспу викликали обурення селян колгоспу ім. Кірова Константинопольської сільради Велико-Новоселківського району Сталінської області [22]. У 1956 р. у листах-скаргах до редакції газети «Правда» та до центральних органів КПРС колгоспники стверджували, що керівництво колгоспу обікрало господарство на 64 тис. крб. Найголовнішими порушниками колгоспники вважали голову колгоспу і бухгалтера. При цьому члени артілі вказували на грубу поведінку колгоспної адміністрації, систематичне пияцтво, безгосподарність, неповажливе ставлення до односельців, розбазарювання колгоспного майна і привласнення артільних засобів [23].
Зазначимо, що сценарій подання скарг був практично однаковим у всіх колгоспах. Спочатку відправляли листи на ім'я районних партійних комітетів, які зазвичай спрямовували своїх представників на загальні збори членів артілі. У колгоспі ім. Кірова такі збори відбувалися з 8 вечора і до 5 ранку. Колгоспники вважали, що голова колгоспу оточив себе найближчими родичами і покривав свої зловживання. Наступна скарга надходила на адресу ЦК КПУ, звідки спрямовувалася на райком партії, і знову були проведені загальні збори членів артілі, які викрили правопорушення і недбайливість начальства. Оскільки повторна скарга не дала результатів, адже голова колгоспу не був знятий з посади і продовжував таку ж саму поведінку - постійне пияцтво, грубе ставлення до колгоспників і спеціалістів сільського господарства, починалися переслідування колгоспників. Тоді селяни відправили лист до газети «Правда» - органу Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського