До 1933 р. митрополит Феофіл жив у Лубнах, а згодом, коли у лютому 1933 року від управління Лугансько-Донецькою єпархією відійшов архієпископ Августин, якого розбив параліч, переїхав до Луганська. Тим часом, як влучно зазначає луганський дослідник Олег Форостюк, антирелігійна кампанія набирала обертів. У булдовців залишалося все менше приходів, що відчутно відбилося на фінансовому становищі церкви. У 1935 році ситуація ще більше погіршилася - Луганське єпархіальне управління вже було не в змозі утримувати свого архієрея. У вересні митрополит звертається до церковної ради уцілілого Воскресенського храму в Луганську з проханням видати кошти або хоча б свічі, щоб розрахуватися за помешкання. Проте у жовтні й цю церкву закрили і митрополит знову повернувся до Харкова, де жив до 1937 р., поки не закрили останню Іоанно-Усікновенську церкву. Повернувшись до Луганська, був там правлячим архієреєм до середини 1939 р., де намагався врятувати становище СЄЦ. Утім дні його церкви також були полічені. Одним з останніх розпоряджень архієрея було прийняття у квітні 1937 року під свою духовну опіку віруючих закритої Кирило-Мефодіївської церкви на х. Сорокіному й призначення туди священика, якого, однак, одразу заарештували і стратили. З цього часу діяльність СЄЦ припинилася, а митрополит повернувся до Харкова [27].

Трагічна доля спіткала іншого засновника СЄЦ - Сергія (Лабунцева). У 1927 р. із Пирятина він переїжджає до Харкова, у зв'язку з призначенням Секретарем Собору Єпископів, а в 1930 р. - до м. Змієва. 19-21 жовтня 1932 р. його було обрано на посаду єпископа Сумського й Охтирського з приєднанням до Сумського району районів Охтирського, Великобурлуцького й Красноградського. Місцем перебування єпископа призначено м. Суми, але Сергій проживає у невеличку селі Куриківка, де виконував обов' язки священика місцевої церкви до її закриття в 1933 р. З 1933 р., ніде не працюючи, виконував на дому релігійні треби: хрещення, помазання, поховання тощо. 2 грудня 1937 р. єпископа було заарештовано і засуджено за контрреволюційну діяльність до вищої міри покарання. Вирок було виконано 23 грудня 1937 р. [28].

Доля інших діячів даної конфесії - Сергія (Іваницького) та Павла (Погорілка) остаточно не з'ясована, але більшість дослідників вважає, що їх було в 1930-х роках заарештовано органами НКВС, у жорнах якого вони і згинули. Щодо особи митрополита Феофіла (Булдовського), за ім'ям якого в народі цю течію було названо «булдовщина», то з початком окупації він знову став на чолі автокефального руху. На відміну від інших архієреїв УАПЦ, які відступили разом з німцями, залишився у Харкові й 13 листопада 1943 р. він був заарештований за співпрацю з фашистами. 23 січня 1944 року під час слідства митрополит Феофіл помер.

Отже, можна констатувати, що з початком масованого наступу сталінської системи на православну церкву, в її жорна попадали усі без винятку конфесії як лояльні до влади, так і опозиційні. Розвиток РПЦ протягом 1930-х років засвідчив, що головним завданням церковних інституцій на той час було збереження своєї ієрархії та віруючих, банальне виживання у важких умовах становлення та розбудови радянської тоталітарної держави.ЛІТЕРАТУРА

Пащенко В.О. Держава і православ'я в Україні: 20-30-ті роки ХХ ст. - К., 1993; Киридон А.М. Час випробувань: Держава, церква і суспільство в радянській Україні 1917-1930-х років. - Т.: Підручники і посібники, 2005; Ігнатуша О.М. Інституційний розкол православної церкви в Україні: генеза і характер (ХІХ ст. - 30-ті рр. ХХ ст.). - Запоріжжя: Поліграф, 2004; Жилюк С.І. Обновленська церква в Україні (1922-1928). - Рівне: Рівненський держ. гуманітарний ун-т, 2002 тощо.

Цыпин В. Русская православная церковь. 1925-1938. - М.: Издание Сретенского монастыря, 1999. - С. 191-192.

Шитюк М.М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-ті - 50-ті роки ХХ ст. - К.: «Тетра», 2000. - С. 235.

Релігійні організації на Миколаївщині: історія та сучасність. - Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2001. - С. 118.

Заковоротний Д. Малиновый звон на заре. // Вечерний Николаев. - 1999. - 7 января.

Релігійні організації на Миколаївщині: історія та сучасність. - С. 108.

Пащенко В., Киридон А. Більшовицька церква і православна церква в Україні (1917-1930-ті роки). - Полтава: [АСМІ], 2004. - С. 237.

Державний архів Миколаївської області, ф. Р-118, оп. 1, спр. 329, арк. 55-56.

Державний архів Полтавської області (далі - ДАПО), ф. Р-2126, оп. 1, спр. 834, арк. 130, 132.

Державний архів Сумської області (далі - ДАСО), ф. Р-7, оп. 2, спр. 115, арк. 275-276.

ДАПО, ф. Р-2126, оп. 1, спр. 864, арк. 62-64; спр. 865, арк. 57.

Заковоротний Д.И. Храмы Николаева. - Николаев, 2001. - С. 42-44.

ДАПО, ф. Р-2126, оп. 1, спр. 834, арк. 62-64.

ДАСО, ф. Р-7, оп. 2, спр. 115, арк. 275.

Державний архів Кіровоградської області, ф. Р-250, оп. 1, спр. 1538, арк. 242-243.

Державний архів Вінницької області (далі - ДАВО), ф. П-29, оп. 1, спр. 529, арк. 3.

Шишкин А.А. Сущность и критическая оценка «обновленческого» раскола Русской православной церкви. - Казань, 1970. - С. 354.

Білан Г.І.