Перші успіхи кооперації вже на початку 70-х рр. ХІХ ст. змінилися на невдачі. Більшість товариств відкритих у 60-ті рр. припинили діяльність. Закривалися вони через байдужість населення до кооперативної справи. Про це свідчать спогади одного із фундаторів Андріївського ощадно-позичкового товариства Ю.А. Іванченка: «Темна селянська маса скоса поглядала на нечувані витівки фундаторів. Всі запевнення про те, що кооперативне товариство в скрутний час може стати у великий пригоді позичкою, розбивалися об сміх та глузування. Доводилося просто затягувати до товариства.» [8].

Однією з вад перших товариств була відсутність добре організованої комерції. Ані закупівля товарів, ані їх зберігання не здійснювалося належним чином. Фінансова звітність велась недбало. Здебільшого члени кооперативу й не знали реального стану справ товариства. Подібна ситуація склалася у катеринославському товаристві «Бережливість», яке вимушене було закритися, через махінації розпорядника споживчої крамниці» [9].

Відомо, що протягом 1872-1890 рр. на Півдні України виникло лише 6 споживчих товариств. У цей же час на території сучасної України було відкрито 15 кооперативних організацій такого типу [10]. З огляду на це можна зробити висновок, що навіть у кризові для кооперації часи на Півдні України вона розвивалась більш інтенсивно, ніж в інших регіонах країни. Ощадно-позичкові товариства значно поступалися у своєму розвитку споживчим. За даними І. А. Фаренія, в Україні у 1890 р. діяло 129 кредитних кооперативів і серед них південноукраїнських було лише 14 [11].

З 90-х років ХІХ ст. почався третій період розвитку кооперативного руху на Півдні України, який продовжувався до 1904 р. Він характеризувався значним збільшенням кооперативних товариств у регіоні, процес їх відкриття став більш інтенсивним. Цьому сприяли соціально-економічні умови розвитку країни у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Саме у цей час відбувалися швидкий розвиток промисловості на Півдні України, формування робітничого класу, збільшення кількості населення міст. Проблему забезпечення населення промислових поселень продуктами та товарами першої необхідності адміністрація підприємств намагалася вирішити шляхом відкриття споживчих кооперативів.

Не останнє місце у процесі збільшення кількості товариств відіграли голодні роки 1891-й, 1897-й, економічна криза 1900-1903 рр.; збільшення цін [12]. За таких умов населення, здебільшого селяни, змушене було звертатися до послуг кредитної кооперації.

Позитивно вплинуло на розвиток кооперативного руху формування законодавчої бази. У 1897 р. уряд затвердив Нормальний або Зразковий статут для споживчих товариств, у 1898 р. - для сільськогосподарських кооперативів, а в 1895 р. було прийнято «Положення про заклади дрібного кредиту» [13]. Ці законодавчі акти визначали процес відкриття товариств, їх внутрішню структуру, напрями діяльності. Згідно з Нормальними статутами для відкриття кооперативу не потрібно було чекати дозволу Міністерства внутрішніх справ, достатньо було надати всі необхідні документи на розгляд адміністрації губернії. Це значно спростило процес відкриття товариств.

Протягом 90-х ХІХ ст. - 1904 рр. у південноукраїнських губерніях було відкрито 183 споживчих товариства (див. табл. 1). Їх частка у загальній кількості українських споживчих кооперативів у цей період складала близько 40 %. Лідируючі позиції у розвитку цих організацій займали правобережні губернії [14].Таблиця 1

Розвиток кооперації на Півдні України 1891-1904 рр. [15]

Губернія | Кількість відкритих товариств

Споживчі | Ощаднопозичкові* | Кредитні* | Сільськогосподарські | Артілі | Всього

Катеринославська | 52 | 13 | 35 | 5 | 52 | 157

Таврійська | 71 | 7 | 14 | - | - | 92

Херсонська | 60 | 45 | 33 | - | 166 | 304

Всього | 183 | 65 | 82 | 5 | 218 | 553

* подано кількість діючих на 1січня 1905 р.

Після прийняття урядом «Положення про заклади дрібного кредиту» на Півдні України почали відкриватися кредитні товариства. На відміну від ощадно-позичкових, вони не мали пайового капіталу, а кошти для своєї діяльності брали під відсотки в Державному банку. Кредитні товариства були суто державним витвором. Ідея їх створення, фінансування, організація, контроль йшли від урядових організацій. І ощадно- позичкові, і кредитні товариства прийнято називати кредитною кооперацією.

До 1905 р. у регіоні було відкрито 82 кредитні кооперативи. Найбільше товариств такого напряму діяльності виникло у Катеринославській губернії, дещо менше у Херсонській. Протягом третього періоду у регіоні продовжували розвиватися ощадно-позичкові кооперативи. До 1 січня 1905 р. на Півдні України діяло 64 таких товариства. Найбільшого поширення вони набули на Херсонщині (див. табл. 1). За даними А. Н. Анциферова південноукраїнські кредитні кооперативи складали 7 частину від загальної кількості відкритих з 1896 до 1 січня 1905 р. у Російській імперії товариств, а ощадно-позичкові - лише 36 [16].

З метою покращення сільського господарства, запровадження нових технологій і техніки на селі наприкінці ХІХ ст. на Півдні почали відкриватися сільськогосподарські товариства. Ініціаторами їх створення були представники земств, дільничні агрономи, ветеринари, вчителі. Товариства займалися організацією експериментальних полів, садів, виноградників; надавали в оренду сільськогосподарську техніку; займалися посередницькими операціями по закупці зерна, насіння, саджанців для селян. Існували вони за рахунок щорічних внесків членів кооперативів, відрахувань земств, прибутків від продажу продукції з свого господарства, коштів, отриманих за надання певних послуг.

Одним із перших у 1891 р. було відкрито сільськогосподарське товариство у Верхньодніпровську на Катеринославщині. Його засновниками були повітовий предводитель дворянства Бродський, голова земської управи Абазов та інші [17]. Відомо, що до кінця третього