У Херсонській губернії більшого поширення набули сільськогосподарські артілі зі спільної обробки землі. На відміну від сільськогосподарських товариств, члени артілі повинні були об'єднати свої земельні наділи, худобу, реманент в одне господарство, спільно обробляти землю, а врожай ділити порівну.

Засновником перших артілей був секретар Олександрівської земської управи М. В. Левицький. За його фінансової та організаційної допомоги у 1894 р. в селі Федвар Олександрійського повіту Херсонської губернії була організована перша землеробська артіль в Україні. За його ініціативи і сприяння на початок 1897 р. у Херсонській губернії було відкрито 119 артілей [19]. Артільний рух почав швидко поширюватися на інші губернії Російської імперії.

Проте, на початку ХХ ст. більшість артілей М.В. Левицького припинила свою діяльність. Сам артільний батько пояснював це тим, що важлива не кількість, а якість товариств. Здебільшого члени артілі, розібравши кредити і придбавши на ці кошти коней, вели власне господарство, на власній землі, визнаючи лише свої кредитні зобов'язання перед артіллю, а не трудові.

Окрім землеробських артілей, на Півдні України діяли подібні об'єднання з обробки каменю, металу, виготовлення меблів, одягу, взуття та надання певних послуг. Так, в Одесі у 1901 р. діяли дві артілі посильних, декілька об'єднань офіціантів та вантажників [20]. Загалом, до початку 1905 р., з урахуванням артілей М.В. Левицького, у регіоні було відкрито 218 таких кооперативних організацій (див. табл. 1).

Протягом 1905-1916 рр. тривав четвертий період розвитку кооперативного руху на Півдні України, який характеризувався збільшенням кількості всіх форм кооперативних товариств. Підвищилася і ефективність їх діяльності, що проявилося у збільшенні капіталів товариств та кількості проведених ними фінансових операцій. Активізації кооперативного руху сприяли революційні події 1905-1907 рр., подальший розвиток промисловості та сільського господарства, Перша світова війна.Таблиця 2

Розвиток кооперації на Півдні України 1905-1916 рр. [21]

Губернія | кількість відкритих товариств

Споживчі | Ощаднопозичкові* | Кредитні* | Сільськогосподарські | Артілі | Всього

Катеринославська | 367 | 90 | 198 | 80 | 3 | 738

Таврійська | 96 | 60 | 107 | 18 | 1 | 282

Херсонська | 214 | 92 | 341 | 24 | 44 | 715

Всього | 677 | 242 | 646 | 122 | 48 | 1 735

* подано кількість діючих на 1 січня 1917 р.Як і на попередніх етапах найбільше у цей час на Півдні України було відкрито споживчих товариств, а саме 677. Тенденція до лідирування Катеринославщини у цій галузі кооперації залишалася незмінною (див. табл. 2). Частка південноукраїнських товариств відносно загальної кількості споживчих кооперативів українських губерній Російської імперії зменшилася на 15 % і склала 25 % [22].

Досить інтенсивно у цей період продовжувала розвиватися кредитна кооперація. До початку 1917 р. у регіоні діяло 646 кредитних і 242 ощадно-позичкових товариств. За даними І. Батюка південноукраїнські кредитні кооперативи складали третю частину загальної кількості українських товариств цього напряму діяльності [23].

За 1905-1916 рр. порівняно із попереднім періодом значно збільшилася кількість сільськогосподарських кооперативів на Півдні України. Відомо, що протягом цього часу було відкрито 122 товариства. Більшого поширення вони набули на Катеринославщині (див. табл. 2).

На відміну від усіх інших кооперативів, кількість артілей значно скоротилася, протягом 1905-1916 рр. на Півдні України було відкрито лише 47. Як і раніше в артільному русі лідирувала Херсонська губернія (див. табл. 2). У цей час у регіоні відкривалися переважно виробничі та обслуговуючі артілі.

Четвертий період розвитку південноукраїнського кооперативного руху характеризувався його політизацією. Соціал-демократичні сили зацікавилися споживчими кооперативними з метою поширення своїх ідей серед їх членів. Вони надавали товариствам фінансово-організаційну допомогу, постачали пропагандистську літературу. Це була вдала форма легалізації їх діяльності.

25 січня 1908 р. ЦК РСДРП прийняв резолюцію «Про кооперацію», в якій зобов'язував усіх членів партії активно сприяти розвитку кооперативних організацій, піклуватися про те, щоб прибутки споживчих товариств йшли на профспілкові та культурні цілі. У резолюції мова йшла про те, що соціал-демократи повинні об' єднуватися в межах того чи іншого кооперативу і агітувати всіх інших членів товариства до співпраці з партією [24].

Особливо швидко політизація кооперативного руху відбувалася у промисловому Донбасі. Матеріали архівних фондів рясніють повідомленнями поліції про антидержавну поведінку членів тих чи інших споживчих товариств. Для прикриття нелегальної діяльності соціал-демократами створювалися кооперативи. Таким було відкрите у 1909 р. в Юзівці споживче товариство «Робітнича праця» [25].

На початку ХХ ст. кооперативний рух стає загальнодержавним, до нього залучаються всі прошарки суспільства. А найбільш важливі кооперативні проблеми виносяться на всеросійський розгляд.

У квітні 1908 р. в Москві відбувся I Всеросійський кооперативний з'їзд. У його роботі брали участь представники 422 товариств різних напрямів діяльності, серед них були делегати і від південноукраїнських кооперативів [26]. На з'їзді були ухвалені рішення про заборону продажу товару в кооперативних крамницях у борг та про посилення просвітницької діяльності. ІІ Всеросійський кооперативний з'їзд, який проходив 1-7 серпня 1913 р. у Києві, був присвячений необхідності створення союзних кооперативних установ [27].

Кооперативні з'їзди проводилися і на містах. Так,