Росії, на якому розглядалися актуальні питання сільської кооперації [29].

З кінця ХІХ ст. у середовищі кооператорів активно обговорювалося, виносилося на розгляд кооперативних з'їздів питання необхідності створення союзних кооперативних установ. Це побажання було викликане потребою у співпраці товариств та координації їх діяльності на містах.

Ще у 1898 р. була створена Московська спілка споживчих товариств (МССТ). Ця організація від імені кооперативів, які до неї входили, укладала угоди з великими постачальниками, сприяла поширенню кооперативних ідей і допомагала у створенні нових споживчих товариств. Участь у спілці давала великі переваги будь-якому кооперативу в усіх комерційних операціях. Його членами були і споживчі товариства Південної України [30].

У Мелітополі в 1898 р. за ініціативою А.А. Берті, А.П. Дмитровського, Ю.А. Іванченка було проведено з'їзд ощадно-позичкових товариств, який ухвалив статут кредитного союзу. Проте, процес оформлення документів зайняв близько трьох років і лише у січні 1902 р. він розпочав свою діяльність у селі Андріївському Бердянського повіту Таврійської губернії. Згодом союз переїхав до повітового міста і за ним закріпилася назва Бердянський кредитний союз. До його складу входили не лише кооперативи Таврійської губернії, а й сусідніх Катеринославської та Херсонської. [31].

У 1914 р. в Бахмутському повіті Катеринославської губернії був створений «Союз закладів дрібного кредиту». До союзу вступило 26 кредитних кооперативів із загальною кількістю членів 16 849 осіб. У 1915 р. було відкрито союзи кредитних товариств у Миколаєві та Одесі [32]. До 1917 р. у Катеринославській губернії діяло 17 союзних товариств, у Херсонській - 13 і у Таврійській - 6 [33].

Підсумовуючи все вище сказане, можна зробити висновок, що ідеї кооперації були привнесені на території Південної України у 60-ті р. ХІХ ст. із Західної Європи місцевою інтелігенцією. Протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. кооперативний рух пройшов складний шлях виникнення і розвитку. Незважаючи на труднощі другого періоду (1872- 1890 рр.), кооперація, за сприятливих соціально- економічних умов, досить швидко розвивалися у подальшому. За кількістю відкритих товариств серед південноукраїнських губерній лідирувала Херсонщина (44 %), дещо поступалася їй Катеринославщина (40 %), значно менше кооперативів було відкрито у Таврійській губернії (16 %). За типом кооперативних організацій південноукраїнські товариства поділялись наступним чином: 37,5 % - споживчі кооперативи, 32 % - кредитні, 13,5 % - ощадно-позичкові, 10і % - артілі і 7 % - сільськогосподарських товариств. Загалом, південноукраїнські кооперативи на початку ХХ ст. займали приблизно третю частину від загальної кількості відкритих в українських губерніях кооперативів.

Кооперативними послугами користувалася значна частина населення регіону. Так, на 1 січня 1912 р. 33,7 % населення Херсонщини мали справу з кооперативними організаціями, на Катеринославщині - 71,3 %. Це свідчить про відносно високий рівень участі південноукраїнського населення у кооперативному русі у порівнянні з іншими українськими губерніями. Ці показники у Харківській, Київській та Волинській губерніях становили відповідно 14 %, 49,4 %, 8,1 % [34].

Розвиток кооперативного руху на Півдні мав велике значення для населення регіону. Діяльність споживчих кооперативів сприяла не лише доступності недорогого і якісного товару, а й зниженню цін у приватних крамницях. Завдяки кредитним кооперативам зменшився попит на лихварські кредити та скоротилися відсотки на них. Досвід артільного будівництва продемонстрував селянам переваги спільної обробки землі. А сільськогосподарські товариства зробили значний внесок у поширення нових аграрних знань і сприяли прогресивному розвитку сільського господарства.

Як бачимо, з модного, західноєвропейського соціально-економічного явища кооперація за п' ятдесят років існування на Півдні України трансформувалася у соціально-економічний рух, який охоплював економічну, соціальну, політичну, культурну сферу життя населення регіону.ЛІТЕРАТУРА

Височанський П. Начерк розвитку української споживчої кооперації. - Катеринослав: Книгоспілка, 1925. - 182 с.; Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации. - М.: Типография Н.А. Сазановой, 1916. - 248 с.; Хейсин М.Х. История кооперации в России. Все виды кооперации с начала ее существования до настоящего времени. - Л.: Время, 1926. - 387 с.

Аліман М.В., Бабенко С.Г. Історія споживчої кооперації. - Львів: Інститут українознавства, 1996. - 384 с.; Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.). - К.: M.P. Kots Publishing, 1995. - 224 c.; Фареній І. А. З історії становлення кооперативного руху в Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). - Черкаси: Національний університет ім. Б. Хмельницького, 2003. - 144 с.

Історія господарства: Україна і світ: Підручник / Під ред. Б.Д. Лановика, З.М. Матисякевича, Р.М. Матейка. - К: «Вища школа», 1995. - С. 283-284.

Сборник материалов об артелях в России. Потребительские общества. Вып. 3. - СПб.: Типография Майкова, 1875. - С. 100-109, 138-140, 200-205.

Мандрика Н. Коротенька історія кредитної кооперації на Вкраїні. - Катеринослав: Книгоспілка, 1917. - С. 8.

Височанський П. Вказ. праця. -