УДК 94(477)«16»

Лишко С.В.

Key words: military training, slobodskies regiments, hussar regiments, recruits, military reform.Наявність власних збройних сил завжди була і є неодмінним атрибутом і умовою існування фактично всіх державних утворень. У зв'язку з цим, висвітлення кардинальних зрушень в організації слобідських українських полків, системи бойової підготовки та навчання особового складу, особливостей їх практичного застосування має конкретне наукове значення. Специфікою теми, що досліджується, є її порівняно незначна репрезентативність в історіографії. Адже розвитку і реформуванню військової справи в Слобідській Україні як в українській, так і зарубіжній спеціальній літературі приділено невиправдано мало уваги вченими. Однак існує ряд праць, що безпосередньо присвячені означеним вище аспектам до них можна віднести праці Є.О. Альбовського [1], Л.Г. Бескровного [2], О. Горемикіна [3], В.В. Тараторина [4].

Метою даної статті є визначення особливостей підготовки кадрів і навчання особового складу слобідських полків та виявлення характерних риси їх практичного застосування.

Епоха регулярної армії для слобідських полків починалася у 1766 р., коли основною задачею маневрів стала підготовка вояків для проведення на високому рівні бойових дій у зімкнутому строю із застосуванням вогнепальної та холодної зброї. О. Горемикін, відомий російський воєнний теоретик першої половини XIX ст., визначив призначення легкої регулярної кавалерії за такими параметрами: 1) взаємодія у зімкнутих строях з іншими родами військ, або окремо (у великій або малій кількості); 2) прикриття своїх військ і розвідка в стані ворожих сил, а також різні «дрібні» дії невеликими підрозділами, або поодинці [5].

Підготовку до виконання цих задач проводили в ході як індивідуального навчання гусарів, так і на загальновійськовому рівні. Для індивідуального навчання стройовій їзді в кожному кавалерійському полку по штату призначалася посада берейтора. В його обов'язки входило навчати стройовій їзді всіх обер- і унтер- офіцерів, а також двох рядових від «кожного капральства». Крім цього, берейтор зобов'язувався об'їжджати по одному коню для кожного офіцера і поліпшувати якість їзди стройових коней. Вищій манежній їзді в полку навчалося п'ять найбільш умілих наїзників із нижніх чинів. Їх готували для берейторських посад, а деяким з них могли надати й офіцерські чини. Рядових гусарів стройовій їзді навчали обер-офіцери, або під їхнім наглядом унтер-офіцери, підготовлені берейтором. Унтер-офіцерами і капралами призначалися тільки ті особи, які добре засвоїли стройову їзду і взагалі вважалися «лихими» наїздниками. Разом з тим, у цілому курс навчання стройовій їзді організували нескладним, він обмежувався вимогами польової їзди без манежної виїздки.

Первинне навчання рекрутів велося поступово, винятково індивідуально. Заняття по виїздці з гусарами проводилися взимку, тоді ж, коли і підготовка рекрутів, на яку спеціально виділялися 2,5 місяці. На початкову підготовку рекрутів передбачалося так мало часу тому, що в ескадрон одночасно приходило не більше 10 чол., і всі вони з дитинства були добре обізнані з верховою їздою. Проте, у перший для молодих гусарів кампамент їх узагалі не ставили до строю, а відправляли на господарські роботи [6].

Після закінчення навчання роти переводили з їх зимових квартир поближче до штабу полку. Протягом двох тижнів ескадрони з' їзджалися, проводили навчання по шеренгах і взводах, що закінчувалися до 15 травня. Відразу починалися полкові навчання (кампамент), що проходили до 15 серпня. У ході них кожний гусарський полк збирався в спеціально відведеному місці, а потому починалися «екзерщції» (статутні навчання) й «еволюції» (маневри).

Перші статутні навчання в 1766 р. полки проводили в складі ескадронів, тому що для основного числа гусарів із козаків регулярний стрій був у новинку. Їх командирам доводилося витрачати багато часу на навчання техніці пересування строєм повзводно, поротно і поескадронно.

З 1763 р. до 1768 р. у царській кавалерії посилену увагу приділяли польовим заняттям з лінійної тактики, діям кінноти в зімкнутих строях, до чого змушував досвід Семилітньої війни [7].

У ході маневрів гусари, відповідно до кавалерійського статуту 1755 р., здійснювали різні перешикування поескадронно і поротно.

У середині XVIII ст. частини навчалися трьом основним видам шикування бойових порядків, що могли комбінуватися один з одним: 1. Розгорнутий стрій - взводні колони, кожна з яких складалася з 3-х шеренг вершників, вишиковувалися на половинних або ще менших інтервалах в одну, дві або три лінії. Вояки стояли один за одним і дивилися в потилицю. Пізніше за пропозицією П.О. Румянцева побудову в три шеренги замінили на дві - для зручності керування строєм. Перевага даної системи полягала в тому, що в бою могла бути задіяна максимальна кількість людей. Артилерійський вогонь супротивника не заподіював великого збитку особовому складу підрозділів. Безладдя в колонах легко усувалося просуванням вперед і змиканням рядів.

Однак існували в такій побудові й певні складності, адже чим довшою ставала лінія строю, тим більше часу потребувало виконання команд. При тривалому русі вперед важче «трималося» рівняння, бо деякі взводи висувалися вперед, інші, навпаки, відставали. В результаті розриви між взводами збільшувалися і через них у розташування бойового порядку міг увірватися супротивник. Часто не вистачало місця, щоб повністю розгорнути всі колони в лінію. Фланги шикування інколи виявлялися слабко захищені, а тому ворог міг їх обминути й атакувати збоку чи з тилу. Особливо вдало здійснити такий маневр вдавалося за допомогою іррегулярної кавалерії, що