Спосіб шикування колонами - полягав у тому, що взводні підрозділи вишиковувалися не в ширину, а в глибину. Відстань між ними могла досягати різної величини. Такий бойовий порядок вимагав набагато менше простору, а тому вважався більш зручним для бою у важкопрохідній місцевості. Управляти таким строєм було значно легше, а часу на виконання команд витрачалося набагато менше. Командир міг легко змінити напрямок атаки і повести своїх кавалеристів або в центр ворожої лінії, або на будь-який із її флангів. Атаку здійснював тільки перший взвод, - інші забезпечували йому підтримку, а у випадку його охоплення з флангів негайно атакували ворога справа або зліва.

Незручність полягала в тому, що спільний рух вдавалося робити лише на повільних алюрах, тому що тільки передній взвод міг скакати повним галопом, заднім же, щоб не налетіти на нього у випадку непередбаченої затримки або припинення руху, доводилося увесь час стримувати коней. Колони зазнавали великі втрати від артилерійського обстрілу, тому що ядра, які перелітали через передніх вершників, влучали в глибину строю. На відкритому просторі колона без флангового прикриття ставала дуже вразливою, через що легко могла опинитися в оточенні лінійного строю супротивника. Тому цей вид шикування звичайно застосовувався для пересування частин і підрозділів поза полем бою [8].

Розсипний стрій (лава) - на полі бою кавалеристи розсипалися і не підтримували рівняння в рядах і колонах. Такий спосіб застосовувався для переслідування супротивника, який відступав, або для власного відступу.

Полкові навчання можна значною мірою схарактеризувати на прикладі маневрів Охтирського полку 1767 р. Починалися вони з шикування вояків верхи на конях у розгорнутому строю, пересування їх починалося в складі ротних колон. На марші робилося перешикування у взводні колони, але вже поескадронно. Потім із похідної колони полк перестроювався в розгорнуту лінію, поворотом коней на 90 градусів і знову в похідну колону поескадронно. З цього положення вояки перешиковувалися в розгорнуту лінію, а потім знову в похідну колону поескадронно. Швидко розгорнувшись у лінію, полк наближався до вузького дефіле (яру) і заїздом у два обороти поескадронно форсував його. З дефіле військовий підрозділ розгортався в лінію ескадронів і атакував уявного супротивника. За тим з розгорнутої лінії робив ретираду (відступ) плутонгами (взводами). Завершувалися маневри шикуванням розгорнутої лінії полку [9].

У ході літніх маневрів робилися всілякі «огляди» як стройові, так і господарські. Після закінчення кампамента ескадрони відправлялися на зимові квартири.

У мирний час, відповідно до плану, складеному Військовою колегією, гусарські полки по черзі відряджалися до Москви для всіляких видів охорони чи роз'їздів, залишаючи на місці постійної дислокації один ескадрон. У свою чергу і до Харкова направлялися ескадрони для забезпечення внутрішнього порядку. Одна рота цього ескадрону знаходилася в самому місті, а інша «вроздріб» відправлялася до чотирьох провінційних канцелярій: у Суми, Охтирку, Ізюм і Острогожськ [10]. Також відряджалися роти від кожного полку до Бєлгорода для утримання варт. Одна рота Харківського полку на чолі з офіцером мала постійно знаходитися на чергуванні при губернській канцелярії. Гусари цієї роти використовувалися для відправки «летючої пошти» і грошей у межах губернії, а також для пошуку і затримання розбійників і злодіїв.

На той час функції армії офіційно не розділялися на зовнішні і внутрішні. Вояки активно залучалися до наведення порядку в регіоні, найчастіше виконуючи поліцейські завдання. Архівні дані свідчать про участь слобідських гусарів вже у 1766 р. у знищенні розбійних банд, що діяли біля Валок, Красного Кута, Мерчика та Водолаги, а також для придушення селянських повстань у слободах Олександрівка, Воронцовка, Петровська і Фасонівка [11]. 1768 р. місцевих гусарів у складі 3-х ескадронів (450 чол.) відправили за межі Слобідсько-Української губернії для придушення повстання приписних людей металургійних заводів Репніна [12].

Виходячи з вищевикладеного, стає зрозумілим, що навчання військовій справі в гусарських полках значною мірою відрізнялося від виучки слобідських козаків. Різниця полягала в удосконалюванні індивідуальної кавалерійської підготовки. В гусарських полках, окрім індивідуальної підготовки гусар, багато часу приділялося для навчань, у ході яких вояки набували навики спільних дій у кінному строю на полі бою. Від часу формування гусарські полки виконували ряд внутрішніх державних функцій, як-то: підтримання порядку на території регіону й у Москві, відправка варт до Бєлгорода, доставка листів і повідомлень у повітові міста та сусідні губернії тощо.

Таким чином, протягом 1765 р. слобідські козацькі полки були переформовані в гусарські, а з 1766 р. розпочалося навчання гусарів регулярному строю і виконання полками функцій, характерних для мирного часу. Це дає підстави вважати, що військова рефома в Слобідській Україні в цілому пройшла успішно для влади.ЛІТЕРАТУРА

Альбовский Е.А. История 11-го драгунского Харьковского полка / Е.А. Альбовский. - Минск, 1897. - 312 с.

Бескровный Л.Г. Русская армия и флот в XVIII веке / Л.Г. Бескровный. - М., 1958. - 626 с.

Горемыкин О. Руководство к изучению тактики / О. Горемыкин. - СПб.: Тип. военно-учебн. заведений, 1849.Т. 1 - 248 с.; Т. 2. - 148 с.

Тараторин В.В. Конница на войне / В.В. Тараторин. - Минск: Харвест, 1999. - 432 с.

Горемыкин О. Указ. соч. - С. 76.

Альбовский Е.А. Указ. соч. - С. 29.

Бескровный Л.Г. Указ. соч. - С. 418.

Тараторин В.В. Указ соч.