УДК 94(477)Котляр Ю.В.САКРАЛЬНІ ЦЕНТРИ МИКОЛАЄВА (ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ)

У запропонованій статті розглядаються питання, пов'язані з існуванням на території Миколаєва трьох сакральних центрів, які в різні історичні епохи були основою духовно-енергетичного потенціалу регіону. Особлива увага приділена третьому - Адміралтейському центру, який вийшов на історико-духовну арену в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Ключові слова: Миколаїв, сакральний центр, духовно-енергетичний потенціал, регіон, історико-духовна арена.

В предложенной статье рассматриваются вопросы, связанные с существованием на территории Николаева трех сакральных центров, которые в различные исторические эпох были основой духовно-энергетического потенциала региона. Особое внимание уделено третьему - Адмиралтейскому центру, который вышел на историко-духовную арену во второй половине ХІХ - в начале ХХ ст.

Ключевые слова: Николаев, сакральный центр, духовно-энергетический потенциал, регион, историко-духовная арена.

In offered article the questions connected with existence in territory of Nikolayev of three sacral centers', which during different historical epoch formed a basis, spiritually- energy potential region are considered. The special attention is given the third - to the Admiralty's center which left on historically-spiritual arena in second half ХІХ - in beginning ХХ century.

Key words: Nikolayev, the sacral center, a spiritual-energy potential, region, historically- spiritual arena.На сьогоднішній день Україна переживає бурхливе, але не просте відродження духовної культури, при якому сакралізація тісно переплелася з десакралізацією. Священне та мирське пронизують сфери один одного. І важливу роль у цьому процесі відіграють категорії простору та часу. Феномен сакральності цих категорій походить із розуміння сакрального взагалі. «Сакральне - сама широчінь» (за визначенням М. Еліаде), що свідчить про важливість цього поняття для людської культури. Сакральне «є сильним і могутнім, тому що воно реальне; воно діяльне, тривале [...]. Священне розкривається у багатьох модальностях і на різних рівнях» [1].

Сакральний час, як і сакральний простір, протистоять буденності. Весь сакральний простір символічно мислиться як «центр світу», що організовує простір і наділяє його змістом. Центр простору, таким чином, зливається з місцем споконвічних одкровень, що лежать в основі суспільства. Оскільки ці сакральні місця є центром зустрічі космічних сил, вертикальною віссю світу, осередком, місцем прояву божественного, легко зрозуміти, що для різних народів і тим більше для різних культур, ці місця (і зв'язані з ними міфічні часи) різні. Усвідомлення і сприйняття людиною сакральності простору формується культурною спадщиною предків, яка на території України була, на жаль, фактично втрачена.

Нове прочитання досвіду минулого вбачає тогочасну культуру здатною до більш гармонійного співіснування з оточуючим її світом, опис якого постає набагато складнішим і незбагненнішим за домінуючу картину світу початку ХХІ ст. Така культура має назву архаїчної або ж традиційної, а її сутнісною ознакою, або ж вищим надбанням, називають - «сакральне» («священне»). Саме те, що характеризує традиційну культуру, - невластиве культурі сучасній, воно нею втрачене. В зв'язку з чим, людство або пережило більшість катастроф ХХ ст., або постало перед новими. Ось чому дослідження духовної «сакральної» спадщини набуває надзвичайно важливого значення для повернення гармонійності світу.

В останні роки спостерігається зростання наукового інтересу до сакрального в Україні. Паралельно існують спроби з відновлення значущості, повноцінного функціонування самого сакрального виміру в сучасному українському суспільстві. Особливо актуальною є спроба осмислити сакральну спадщину культури в Україні і на Миколаївщині зокрема. Оскільки, на глибокий жаль, українське суспільство в останні роки опинилося в ситуації постійної кризи, її успішне вирішення неможливе без осмислення власної духовної спадщини, пошуків у ній тих цінностей, які вже були одного разу виявлені нашими предками і засвідчили свою конструктивність. Саме проблемі сакральних місць Миколаєва і буде присвячена наша стаття.

Наш вибір вивчення сакральних центрів міста Миколаєва пояснюється тим, що вони належать до числа тих уявлень, які складають найархаїчніші та найглибші підвалини людського буття. Для кожної культури вони завжди є певною етнокультурною моделлю існування у світі, яка відбиває специфіку зв'язків людини зі Світом. Ці уявлення не є сталими і зазнають змін. До числа таких архетипів належить і уявлення про сакральні центри-місця [2].

Вказана проблема, в останній час, зацікавила багатьох дослідників. В 2000 році вийшла книга Т. Фадєєвої «Крым в сакральном пространстве» [3], яка присвячена дослідженню сакральної історії та географії півострова і є чудовим прикладом «метафізичного краєзнавства». На Миколаївщині є також ряд авторів, яким небайдужа проблема сакральної історії та географії. Серед них слід назвати роботи В. Кулакова «Маєстатне місто чи сакральна місцевість?..» [4] та І. Івлєвої «Сакральні топаси Миколаєва» [5].

Культурно-географічний образ кожної місцевості відрізняється від історичного тим, що він є просторовим. Саме з ідеї місцевості випливає ідея міста, яка наперед задає йому функціональність. Проте Миколаїв не тільки місто-корабелів, місто- порт, але давній центр торгівлі чи, навіть, сакральний центр. В. Кулаков висловлює думку, що Миколаїв - не просто місто, а місцина сакральна, маєстатна. Українське слово «маєстатність» означає відокремлену в довкіллі святу силу. У степовому просторі Прибужжя такі місцини завдяки географічному становищу накопичували великі таїнства минулих літ [6].

Географічно Миколаїв виник на зручному півострові - давньому роздоріжжі, де степові дороги поєднувалися з річковими шляхами. Однак, транцедентно (таке, що неможна збагнути звичайним теоретичним пізнанням, наприклад, ідея Бога, безсмертя душі) вказаний