Неспроста на території України науковці відокремили три місця, з яких спостерігали космос прадавні українці: Кам'яна Могила на річці Молочній, пагорби поблизу Чернігова на Десні та місцевість в районі Миколаєва на Бузі [7].

У культурно-історичному розмаїтті міста Миколаєва його значимою складовою є сакральне (священне). Ця сакральність закладена в топоніміці міста і його навколишніх населених пунктів: Богоявленськ, Воскресенськ, Троїцьке, Богопілля. Вознесенськ. Навіть цілий район міста Миколаєва, незважаючи на численні перейменування, носить назву «Спаськ». Під цією назвою відома обширна ділянка землі на заході Миколаївського півострова, що прилягає до Бузького лиману. Згідно з ордером Г. Потьомкіна № 1065 від 27 серпня 1789 р., дану територію стали називати «Спаське» [8].

Назва була дана за Спасо-Миколаївським чоловічим монастирем для відставних офіцерів армії і флоту, який Г. Потьомкін збирався заснувати на цих землях (указ Катерини ІІ від 6.07.1789) [9]. З того часу на планах, картах та інших офіційних документах місцевість називалась Спаське Урочище, а в народі - Спаськ. Тут же, в балці, знаходились декілька природних джерел (Спаські джерела) зі смачною прісною водою, які довгий час забезпечували навколишній район питною водою. В наш час Спаські джерела перестали функціонувати, хоча були спроби провести від них водопровід, а невдалий проект проведення води до міста поклав початок назві цілого району - «Сухий Фонтан» [10].

У місцевості, що прилягала до Спаська знаходиться найвищий пагорб на Миколаївському півострові, що отримав назву Спаський пагорб (висота 53 м). На пагорбі у 1827 р. була побудована Морська астрономічна обсерваторія [11]. Закладаючи підмурівки, будівельники виявили дивні кам'яні кола, які археолог В. Нікітін датує серединою другого тисячоліття до н. е. Ці кромлехи, тобто кола з каменю, нагадують обсерваторію британського Стоунхенджу. Британські вчені, дискутуючи півстоліття, дійшли висновку, що народ, який розташував ці мегалітичні споруди, був походженням з дніпро- бузького межиріччя [12]. А самі кромлехи в давні часи використовувалися для астрономічних спостережень, а також виконували функції ритуально- храмових споруд [13].

На цій же території знаходяться башта Морського оптичного телеграфу та Шухівська водонапірна башта міського водопроводу. Вулиця біля бузького лиману, що виходила до Спаського пагорба отримала назву Спаська. До поняття «Спаськ» входить також сучасна площа, що знаходиться на перехресті вулиць Нікольська і Таврійська. Раніше вона носила назву Спаська. В наш час - це Шевченківський сквер, в якому знаходиться пам'ятник Т.Г. Шевченку.

На початку ХХ століття територія офіційного Спаська суттєво зменшилась - Урочище вирубали, палац Потьомкіна знищили, а назва Спаськ була замінена назвою Яхт-клуб [14].

Таким чином, ми маємо перше сакральне місце Миколаєва - «Спаське» з характерним центральним місцем - курганом-пагорбом- обсерваторією. Його вік як сакрального центру не менше 4,5 тисяч років.

Безперечно, другим сакральним центром Миколаєва є місцевість під назвою «Дикий Сад». Це городище доби фінальної бронзи (загальна площа понад 3 га). Воно було зафіксовано Т. Камінським наприкінці 1920-х років на високій терасі лівого берегу р. Інгул у місці його злиття з р. Південний Буг, у декількох кварталах від історичного центру Миколаєва. Регулярні розкопки городища, під керівництвом кандидата історичних наук Ю. Гребеннікова і К. Горбенка, дозволили накопичити значний історико- археологічний матеріал, який дає можливість робити історичні узагальнення за різними аспектами життєдіяльності населення всього регіону. Порівняльний аналіз археологічного матеріалу дозволяє стверджувати, що городище «Дикий Сад» виникло наприкінці ХІІІ ст. й функціонувало до кінця X ст. до н.е. Цей висновок підтверджують й абсолютні дати, що були зроблені в Київській радіовуглецевій лабораторії М. Ковалюхом [15].

Під час розкопок городища були зафіксовані десятки тисяч фрагментів керамічного посуду, кам'яні, бронзові, кістяні предмети та речі ритуально - культового характеру - антропоморфні стели, макети фалосів, людські черепи.

Релігійні споруди городища «Дикий Сад», яке належить до білозерської археологічної культури по конфігурації, внутрішньому устрою і артефактам відрізняються від відомих стандартів і являють собою унікальне явище, яке є специфічною особливістю Степового Побужжя і всього Північно-Західного Причорномор'я [16].

До ритуально-культових споруд у поселенні «Дикий Сад» відносяться ряд приміщень та пандус, що прилягає до нього. Наявність великої кількості вогнищ та особливості конструкції дозволяють припустити, що за допомогою пандуса мешканці поселення відправляли ритуал, пов'язаний з культом Вогню - Сонця. Під час ритуалу він виконував функцію культового підйому для спеціальної процесії, а в приміщенні № 3 відбувалося основне релігійне дійство. Даний принцип є універсальним, і використовувався в давнину різними народами.

Також, в ряді приміщень були знайдені специфічні камені, які могли використовуватися для ритуальних потреб [17]. Цьому явищу ми знаходимо підтвердження у народів стародавнього світу - греків, семітів, африканців, європейців [18, 19].

Важливими ритуально-культовими спорудами є знайдені стели. Приміщення № 13 виконувало роль культового центру, де на відкритій площадці північної частини відправляли обряди жертвоприношення, у ямах східної частини відправляли похоронний ритуал, а в західній частині перед великою стелою (прообраз Божества) - поминальний і молитовний ритуал [20].

Враховуючи все сказане вище, ми можемо констатувати факт щодо існування ще одного сакрального центру на території Миколаєва -