Відновлення роботи освітніх закладів, як вже зазначалося, було пов'язане зі значними труднощами. Не вистачало шкільних приміщень через їх зруйнованість, меблів, навчального приладдя (зошитів, ручок, олівців, підручників тощо). У зимовий період постійно поставала проблема з опаленням. Безперечно, це відбивалося на якості навчання. Так, за результатами 1951-1952 навчального року по дитячих будинках Сталінської області з загальної кількості 5004 осіб залишились на повторний курс 168 дітей, а 101 вихованцю була призначена додаткова робота на осінь [18].

Поступово питання щодо забезпечення шкіл розв'язували за допомогою партійної влади, громадськості та комсомольських організацій, які збирали серед населення канцелярські товари, підручники, книги; зверталися за необхідною допомогою до інших областей. Так, до Сталінської області були надіслані книжки з Московської, Кемеровської та Ленінградської областей [19].

Навчально-освітня робота з дітьми була підпорядкована ідейно-політичному курсу партійної влади та ставила за мету перш за все патріотичне виховання молоді. Тому дітям прищеплювали почуття любові до Батьківщини та гордощі за неї, виховували почуття обов'язку перед Радянською державою. Багато проводили тематичних бесід, доповідей, читок на виховні теми, такі як «Любов до Батьківщини», «Жити й творити так, щоб твоя праця була вкладом у побудову комунізму» і таке інше. Виховувалась готовність у будь-який час стати на її захист. Тому вивчали пам'ятки історичних місць, де відбувалися бої під час громадянської та Вітчизняної війн. Проводилися бесіди із старими досвідченими робітниками, які знали рідний край ще дореволюційним [20].

Краєзнавчу роботу з вихованцями, яка розпочиналась з бесід, закріплювали екскурсіями по містах та селах. Щороку під час екскурсій діти та підлітки знайомилися з видатними місцями рідного краю. Так, вихователі дитячого будинку № 3 м. Ворошиловграда організовували вихованцям екскурсії як по рідному місту, так і до сусідніх міст Кадієвка, Ірміно, а також до сіл Михайлівка, Троїцьке та ін. [21]. Вихованці Бутковського дитячого будинку Ворошиловградської області систематично відвідували історичні пам'ятки області та історичні музеї. Наприклад, у 19511952 навчальному році була здійснена екскурсія на батьківщину молодогвардійців - у м. Краснодон, організовано екскурсії до кінного заводу, машинно- тракторної станції', соснового лісу-заповідника [22].

Безперечним носієм ідей патріотизму, захисником інтересів народу у радянському суспільстві виступав робочий клас, тому дітям- сиротам намагалися частіше організовувати зустрічі з найкращими працівниками областей. Проводили лекції на відповідну тематику.

До завдань ідейно-політичного виховання належало й правове виховання молоді, що передбачало цілеспрямоване формування її соціалістичної правосвідомості, глибокої поваги до законів соціалістичної держави. Серед форм правового виховання необхідно виокремити правову освіту молоді у виховних закладах, трудових колективах, індивідуальну виховну роботу щодо попередження правопорушень та перевиховання правопорушників.

Одним з головних напрямків формування підростаючого покоління було й трудове виховання. Тому партія та комсомольці всіляко намагалися залучити молодь до суспільно- корисної та виробничої праці. У перші повоєнні роки вихованці дитячих установ повністю обслуговували себе - прали одяг, мили посуд, підлогу, працювали на присадибних ділянках. Кожен дитячий будинок організував підсобне господарство на спеціально відведених ділянках. Загалом дитячі будинки Сталінської області у 1944 р. мали 735 гектарів землі [23], а посівна площа дитячих будинків Ворошиловградської області складала 400 гектарів землі [24]. По дитячих будинках з добре влаштованим та потужним господарством організовувались групи з підготовки сільськогосподарських робітників по таких галузях, як птахівництво, тваринництво, садівництво, бджільництво. Ці групи працювали на своїх ділянках під керівництвом бригадирів та агрономів [25]. Окрім цього вихованців дитячих будинків всіляко залучали до праці в колгоспах та радгоспах. Діти допомагали їм у прополці, знищенні шкідників полів, збиранні врожаю, у зборі металобрухту [26].

З 12 років вихованці дитустанов повинні були працювати в виробничих майстернях та проходити виробничу практику. З огляду на це, у всіх дитячих будинках організовувалися навчальні виробничі майстерні різного спрямування, працюючи у яких діти набували виробничі навички та певної кваліфікації, а також мали змогу свідомо підійти до вибору майбутньої професії, виходячи з особистих здібностей. Так, при дитячому будинку м. Жданов (сучасне м. Маріуполь) діяли теслярна, столярна, швацька та слюсарна майстерні [27]. У дитячих будинках Ворошиловградської області у 1951-1952 навчальному році функціонували 15 столярних майстерень, три слюсарні та 11 швацьких. Окрім того у двох дитячих будинках - Бутковському та Рубежанському № 2 працювали чоботарні майстерні, що носили побутовий характер [28]. Схожі чоботарні та швацькі майстерні організовувалися в цілому ряді дитячих будинків Сталінської області. Наприклад, вихованці Макіївського дитячого будинку шили білизну та сукні для дівчат свого будинку [29].

Утім труднощі повоєнного часу давалися в знаки. Стан з виробничим навчанням був незадовільним. Як і у школах, не вистачало приміщень, інструментів, машин, матеріалу, а найголовніше - кваліфікованих інструкторів виробничого навчання [30]. На допомогу знову приходили районні комітети комсомолу, які через первинні комсомольські організації допомагали з облаштуванням майстерень. Так, наприклад, до спеціального дитячого будинку ім. Крупської у м. Жданове силами комсомольців було завезено слюсарний інструмент [31].

Виховний та практичний ефект залучення молоді до трудової діяльності найбільш ефективно виявлявся під час