Подібну байдужість до рішень Собору та активізації церковного життя проявила віруюча людність на з'їзді духовенства та мирян Могилів- Подільського району 16 жовтня 1928 р. Представник адміністративного відділу Д.К. Черненький зазначив у своєму звіті, що «присутнє селянство весь час з'їзду не виступало з своїми думками і взагалі до питань, які розбиралися на з'їзді відносилися байдуже. При виборах селян у благочинничеські ради такі відмовлялися від призначень і особи, які були обрані в Ради та на Єпархіальний З' їзд були призначенням незадоволені. Загальний настрій селян, щодо цієї справи був байдужий. Настрій священнослужителів пригноблений і більш всього в своїх доповідях вони балакали про тяжке матеріальне становище» [25].

Серед питань, які викликали зацікавлення духовенства на окремих єпархіальних з'їздах, було завдання українізації. Так на Бердичівському з'їзді 10-11 жовтня 1928 р., заслухавши постанови III Помісного Собору було вирішено запропонувати: 1) самим пастирям українізуватись, докладно вивчати граматику, правопис та самим вживати українську мову; 2) під час відправи Божих служб говорити промови, по змозі, українською мовою; 3) по змозі на всім терені Бердичівщини читати Євангеліє українською мовою; 4) роз'яснювати при кожному випадку своїм парафіянам про необхідність українізації богослужіння; 5) єпархіальному управлінню та благочинним в діловодстві вживати українську мову; 6) там, де можливо, де ґрунт підготовлений, поступово, але непевне, переходити до відправи божих служб українською мовою і 7) виявити побажання Священному Синодові, аби в єпископів висвячували кандидатів, що володіють українською мовою [26].

Про поступовість і помірність українізації зазначали і на Зінов'євському з'їзді духовенства та мирян 23 січня 1929 р.: «Українізація у нас проводиться, але поступово, без насильства. До того ж відсутність коштів не дозволяє друкувати священні книги українською мовою. Крім того, наш український народ зненавидів українську мову, тому ми не поспішаємо з українізацією. Ми зараз готуємо народ до української мови» [27], - зазначав митрополит Олександр (Чекановський). Це ще раз підтверджує декларативність Соборних ухвал.

Але загалом синодальне духовенство відзначало, що проведений Собор мав велике значення у церковному житті України, він «розбудив сонне церковне життя, але найголовніше - голосно засвідчив про дотримання Всеукраїнською синодальною церквою суворого православ'я, що виявилось у дотриманні усіх догматів та церковних канонів, що яскраво підтверджено Вселенською церквою та іншими Східними Патріархами, які з любов'ю підтримують канонічний зв'язок з синодальною Всеукраїнською Православною церквою в особі її вищого органу - Священного Синоду» [28].

Отож після Собору 1928 р., коли, здавалося, пік обновленства вже пройшов, активність мирян утримувалася на високому рівні. Вона свідчила про бажаність, необхідність та проблемність реформ православної церкви, готовність широкого загалу брати посильну участь у їх здійсненні. Але перелом у церковно-державних відносинах звів нанівець усі досягнення соборноправного устрою української синодальної церкви. Радянська влада перейшла у фазу войовничих відносин із усіма конфесіями країни. 22 лютого 1929 р. на засіданні ЦК КП(б)У було прийнято рішення про виселення Духовної Академії з Києво-Печерської Лаври, що фактично припинило її існування [29]. У травні 1929 р. вийшов указ Св. Синоду №607 про ліквідацію журналу «Український Православний Благовісник» [30]. На місцях стало обмежуватися проведення єпархіальних з'їздів і з часом уся повнота влади зосередилася в руках Св. Синоду. Отже, втілити в життя постанови Всеукраїнських Соборів УПАС Церкві так і не вдалося, а її життя перетворилося на боротьбу за самовиживання.ЛІТЕРАТУРА

Жилюк С.І. Обновленська церква в Україні (1922-1928). - Рівне: РДГУ, 2002; Ігнатуша О. Православні церкви України у стані розколу та пошуках єдності (20-30-ті роки ХХ ст.). - Запоріжжя: ЗНУ, 2008; Ігнатуша О. Православні церкви України (20-30-ті роки ХХ ст.). Джерела з історії. - Запоріжжя: ЗНУ, 2008.

Державний архів Полтавської області (далі - ДАПО), ф. Р-2034, оп. 2 сч, спр. 80, арк. 102-104-зв.

Жилюк С.І. Вказ. праця. - С. 213-221.

Ibid. - С. 216.

Ibid. - С. 221.

Державний архів Сумської області (далі - ДАСО), ф. Р-5702, оп. 1, спр. 265, арк. 41-41-зв.

Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО), ф. Р-118, оп. 2, спр. 281, арк. 273-зв.-274.

Державний архів Вінницької області (далі - ДАВО), ф. Р-687 сч, оп.4, спр. 41, арк. 40; ДАПО, ф. Р-2126, оп. 1, спр. 763, арк. 10; ДАМО, ф. Р-118, оп. 2, спр. 131, арк. 7.

Державний архів Запорізької області (далі - ДАЗО), ф. Р-316, оп. 3, спр. 232, арк. 12; Державний архів Черкаської області (далі - ДАЧО), ф. Р-314, оп. 1, спр. 2, арк. 21-25; ДАЧО, ф. Р-314, оп. 1, спр. 9, арк. 24-25.

ДАЧО, ф. Р-314, оп. 1, спр. 2, арк. 24.

Галамай О.М. Особливості радянської модернізації релігійного життя на Поділлі у 20-х рр. ХХ ст.: дис. ... кан. іст. наук: 07.00.01 / Вінницький державний педагогічний ун-т / Галамай Олена Миколаївна. - Вінниця, 2006. - арк. 84-85.

Ibid. - арк. 85.

ДАЧО, ф. Р-314, оп. 1, спр. 9, арк. 24-25.

Жилюк С.І. Вказ. праця. - С. 222.

Программа (Повестка) занятий III-го Священного Поместного Украинского Собора // Український православний благовісник (далі - УПБ). - 1928. - № 6. - С. 70.

Жилюк С.І. Вказ. праця. - С. 223-224.

Ibid. - С. 224-225.

Ibid. - С. 227-228.

Ibid.