рідною мовою в початковій школі висловив її поборник Б. Грінченко. Протягом багатьох років він працював учителем у народній школі, написав підручники для початкових класів, а саме «Українську граматику до науки читання і писання» (1907) і книгу для читання «Рідне слово» (1912). Як і його однодумці, Б. Грінченко, відстоюючи ідею навчання рідною мовою, писав, що засвоєння механізму читання і письма настільки складна для дитини справа, що вимагає напруження всіх її розумових зусиль, і тому навчання грамоти затримується вивченням народної мови [11]. Свідоме застосування російської мови виправдано лише тоді, коли його передаватиме колискова пісня матері, її живе слово.
Т.Г. Лубенець під псевдонімом «Норець» у 1906 р. видав «Граматику» (український буквар), однак Міністерство освіти спеціальним розпорядженням заборонило використовувати її в школі [12].
Не стояв осторонь від цих питань і видатний український історик М.С. Грушевський. У 1909 р. і 1910 рр. він надрукував у серії «Село» низку статей, присвячених питанню про необхідність навчання дітей у народних школах українською мовою. Він з гіркотою писав про те, що після закінчення шкіл сільські діти, як правило, не вміють ні читати, ні писати, причому ні по- російськи, ні по-українськи. Пізніше М. Гру- шевський також видав для шкіл два підручники з історії.
Питання навчання національно мовою розглядалося й на з'їздах народної освіти. Так, у 1911 р. у Москві проходив Всеросійський земський з'їзд. Усі південні земства, крім Київського і Волинського, відправили на нього своїх представників. Докладні доповіді про стан освіти в Україні подали Харківське й Херсонське земства.
Слід зазначити, що депутати від земств, які входили територіально до складу Херсонського навчального округу, не відрізнялися стопроцентною одностайністю щодо впровадження єдиної національної української початкової школи.
Поліетнічний склад населення Новоросії, який сформувався за сто років процесу колонізаційного освоєння краю представниками різних націй і народностей, примусив багатьох депутатів від губернського земства говорити про створення національної школи в широкому масштабі.
М. Корф, представник від німецької колонії Рорбах, член Катеринославського повітового правління у своїй доповіді висловив міркування про те, що в навчальних округах імперії з багатонаціональним населенням необхідно створювати спеціальні попечительські Ради, що надавали місцевій владі посильну допомогу в організації початкової школи тією мовою, якою говорять «околишні села і містечки» [13]. З аналогічною заявою виступили депутати від
Терновського волосного земства Б. Стойков і Гур'євського земства М. Кобрик [14].
Однак ця особлива позиція щодо національної початкової школи з боку представників нащадків колоністів залишилася на з' їзді практично не поміченою і не знайшла відбиття у підсумковому звіті з'їзду. «Важливо не те, - писав з цього приводу земський діяч Я. Гетьманчук, - скільки представлено буде доповідей на захист української школи, а важливо те, як поставиться з' їзд, або краще сказати, як поставляться земці до цього наболілого питання. Своєю одностайною підтримкою права навчання дітей у початковій школі рідною мовою вони прокладають кращий шлях до того, щоб просвітити народ, і відповідно, покращити його добробут».
Найзмістовнішими доповідями про навчання в початкових школах на Всеросійському земському з'їзді були дві: перша - від Київського журналу «Світло», який почав видаватися з 1910 року, і друга - представника полтавського земства В.Ф. Русинова.
Доповідач від журналу зазначав, що школярі- українці в російській школі поставлені в такі умови, котрі не відповідають найелементарнішим вимогам педагогіки. Для підтвердження своєї тези він навів ряд прикладів із практики роботи народних шкіл. Так, на Катеринославщині М. Корф відвідав одну зі шкіл, де на уроці діти читали «Лиса имела досаду на журавля». Коли Корф спитав у школяра, що той прочитав, то учень відповів: «Пошла лисица к саду». Учитель цієї школи спитав школяра: «Какого цвета молоко?» Школяр не міг дати правильної відповіді, тому, що для нього «цвет» - це цвіт яблуні, вишні, груші. Підсумовуючи факти, доповідач зробив висновок про те, що вся краса рідної мови з її символами, метафорами, порівняннями гине для дитини, якщо її замінять іншою, хоча й близькою мовою. Це все призводить до культурного й економічного занепаду народу» [15]. Із доповіді було зроблено висновок, що дітей слід навчати спочатку «своєю рідною мовою» і лише після того, як вони за перші два роки навчаться писати і читати, ознайомляться «з рідною природою, побутом свого народу, географією України», тоді можна починати викладання російської мови, географії й історії Росії [15].
У редакційній доповіді журналу «Світло» було звернено увагу також на те, що влада не дозволяє викладання в початковій школі українською мовою, пояснюючи це відсутністю українських підручників. У відповідь на це земства робили конкретні кроки і власним коштом видавали необхідну літературу. Так, у 1917 році земські збори у Полтаві приймають рішення і видають підручники для початкових шкіл українською мовою [16].
Захисниками ідеї викладання шкільних дис.- циплін рідною мовою виступили також Херсонський земський діяч І. Федорів, член Державної
Думи П. Леонтьєв, а також відомі педагоги М. Чехов, А. Нечаєв і Н. Єзерський.
З' їзд прийняв постанову з 68 пунктів, центральним рефреном яких була теза, що в «шкільних районах із переважаючим іншомовним населенням було дозволено викладання в початковий період навчання дітей рідною мовою» [17].
Однак, як показала подальша практика, ця теза залишилася тільки на папері як