Отже, земства у Російській імперії були запроваджені згідно з указом Олександра ІІ від 1 січня 1864 р., а Сенат повинен був утілити його у життя у найкоротший час. Допомогу в реалізації проекту перетворень було покладено на міністерство внутрішніх справ. Земствам надавалась можливість «у відведеному для них колі діяльності і у відповідній єдності з іншими урядовими установами виконувати з успіхом доручену їм важливу державну справу, відповідно до намірів їх засновника» [9]. У постанові про створення земств Олександр ІІ вказував, що чинні дотепер норми міського громадського устрою, встановлені імператрицею Катериною ІІ, відповідали суспільним вимогам на момент свого видання, проте, після змін у громадському житті, які відбулися протягом століття, потребували значного оновлення. Відтак імператор розпорядився розпочати загальний перегляд і укладання нового законодавства про міське громадське управління [10].

У рамках загальноросійського проекту перетворень у вересні 1866 р. Олександр ІІ підписав розпорядження про створення земств у Катеринославській губернії, яка належала до губерній, де земства запроваджувалися у «найкоротший термін, враховуючи місцеві умови» [11]. На той час до складу Катеринославської губернії входило вісім повітових земств: Слов'яносербське, Бахмутське, Павлоградське, Олександрівське, Маріупольське, Верхньодніпровське, Новомосковське та Катеринославське. Визначалися структура й подальша діяльність повітових земств Катеринославщини.

Проте матеріали листування катеринославського губернатора В. Дуніна-Борковського з міністерством внутрішніх справ у 1860-х рр. свідчать, що взаємини між органами самоврядування й адміністративної влади були вкрай несприятливими для земств через встановлення жорсткого контролю за їх діяльністю. Тому для втілення реформи у життя створювалася тимчасова комісія у складі призначеного губернатором голови, повітових справників і міських голів [12].

Відтепер у повітах Катеринославської губернії на загальних засадах створювалися земські виборчі з'їзди, збори й управи. Слід зазначити, що виборчі з'їзди були фундаментом місцевого самоврядування. До їх функцій належало обрання раз на три роки гласних (членів земських зборів). Виборче право надавалось громадянам, які досягли віку 25 років, але взяти участь у виборах могли лише чоловіки. При цьому вони повинні були сплатити податок, скласти присягу на вірність державі і не бути засудженими. Закон не гарантував рівної участі у виборах, вона залежала від соціальної належності виборців [13].

Вибори проводилися на основі майнового цензу і за куріальною системою. До першої курії входили повітові землевласники - дворяни і поміщики, а право участі у виборах від цієї курії мали власники нерухомості на суму не менше 15 тис. руб або обігового капіталу розміром 6 тис. руб. Повітові землевласники з меншим майновим цензом брали участь у виборах через довірених осіб [14].

До другої, міської, курії належали громадяни з купецькими свідоцтвами, власники промислово - торгівельних підприємств з річним обігом не менше 6 тис. руб, а також власники нерухомості на суму від 500 руб (у невеликих містах) до 3 тис. руб (у великих містах).

Для виборців третьої, селянської, курії майнового цензу не існувало. Проте, тут діяла багаторівнева система виборів: селянські громади обирали представників на волосні сходи, ті обирали виборців, а вже останні - безпосередньо гласних у повітові земські збори. Вибори до третьої курії мали становий характер, що не дозволяло взяти в них участь особам, які не входили до громади (насамперед, це стосувалось сільської інтелігенції) [15].

Відомо, що у Новомосковському повіті Катеринославської губернії представники першої курії складали 62,8 %, у Бахмутському - 55,5 %, Верхньодніпровському - 54,5 %, Слов'яно- сербському - 52,2 %. В Олександрівському повіті перша курія чисельно поступалась не тільки другій і третій разом узятим, але й третій курії окремо. Отже, поступово відбувався процес витіснення дворян із земств [16].

Земські збори формувались на виборчих з'їздах. Члени зборів обирались раз на три роки. Голова земських зборів зазвичай був предводителем дворянства. Повітові земські збори, перебуваючи у прямій залежності від губернських, самостійно вирішували наступні питання: складання кошторисів про розміри витрат повітових земств, звітування перед губернським земством щодо розвитку господарства, відкриття базарів, торгів, ярмарок, зміна напрямків повітових доріг, виконання міських розпоряджень і управління губернськими шляхами, розгляд скарг на дії земських управ тощо [17].

Земська управа була виконавчим органом земських зборів, її склад обирався на першому їх засіданні (не мали права обиратися чиновники міських палат, повітових казначейств і духівництво).

Катеринославська губернська управа складалась з шести членів і голови, які обирались на три роки. Кандидатура голови затверджувалась міністром внутрішніх справ. Повітові управи складались з двох членів і голови, якого затверджував катеринославський губернатор [18].

До обов' язків управ належало виконання розпоряджень земських зборів, а саме складання земських кошторисів і звітів, контроль за земськими доходами і витратами, представництво земських інтересів у суді (зокрема, у майнових питаннях), виконання розпоряджень губернатора про своєчасне скликання земських зборів [19].

Важливим принципом діяльності управ була гласність. Закон передбачав, що всі звіти і результати ревізій управ повинні оприлюднюватися в «Губернских ведомостях». Звіти повітових управ Катеринославщини публікував «Вестник Екатеринославского земства».

До ухвалення закону 1867 р. матеріали управ друкувались без цензури, за винятком постанов, що вимагали затвердження губернатора. Але, після прийняття закону всі друковані видання мали проходити цензуру губернських органів влади. Таким чином, місцеве населення повністю втратило можливість контролювати діяльність земств [20].

Компетенція земств також була регламентована - головну