УДК 796 (091) (477.73)

Шляхи використання традицій фізичного виховання Київської Русі в освітньому процесі України

У статті розкриваються педагогічні аспекти народної фізичної культури, зв 'язок фізичного виховання зі світоглядом, способом життя та місцем проживання населення, розглянуті взаємозв 'язок між святково-ігровою діяльністю та військово-фізичною підготовкою, доведено освітнє значення використання традицій фізичного виховання Київської Русі у сучасних умовах.

The article deals with pedagogical aspects of national physical training and connection of physical training with the way of life and plase of living. The author reviews the interconnection between the playing activity and military training. The research proves the educational necessity of Ky]v Rus physical training tradition in modern conditions.Фізична культура є суспільним явищем, тісно пов'язаним з економікою, культурою, суспільно-політичним ладом, станом охорони здоров'я, вихованням людей. Історичні корені цього явища сягають глибокої давнини. Зважаючи на це особливо актуальним є дослідження фізичного виховання у Київській Русі. Київська Русь (ІХ-ХІІІ ст.), а згодом і Галицько-Волинське князівство (ХІІ-ХІУ ст.) були могутніми державними утвореннями з високорозвиненим виробництвом, освітою, медициною, військовою справою. У роботі А.К.Скрипіна на основі фольклорних даних прокласифіковано окремі різновиди давньоруських вправ побутового, змагального та військово-прикладного спрямування, а також військово-фізична підготовка в Україні ІХ-ХУІІІ століть. Автор порівнює системи військово- фізичної підготовки воїнів періоду Київської Русі та доби козаччини [1]. Питання розвитку фізичної культури в Давній Русі розглядалися в працях І.Я.Вдовичина, Н.А.Деделюка, Я.В.Тим- чака, А.В.Цьося [2]. Ці дослідження дають можливість зробити узагальнення щодо ігрової культури слов'ян як базової при фізичному вихованні молоді на Київській Русі і використати даний матеріал для підготовки лекції з історії фізично - го виховання в Україні.

Як свідчать літературні і фольклорні матеріали, національний ідеал здоров'я формувався через систему обрядів, повір'їв, порівнянь, приказок. Характерною особливістю світогляду населення було ототожнення ідеалу здоров'я рослинами, тваринами, природною стихією.

З історії України Грушевського можна знайти свідчення, що термін "здоров'я" дуже рано з' явився у писемних джерелах. Наприклад, руські княжичі надсилали половецькому хану Боня- ку побажання здоров'я (1140 р.), а посли половецького хана зичили здоров'я князю Святославу (1147 р.). У словнику давньоруської мови подано велику кількість слів, що характеризували фізичну підготовленість людини [3].

Результати досліджень показали, що в давнину цінувалися такі якості людини, як сила, швидкість, спритність, на комбінації яких можна побудувати практично всі рухи людини і таким чином описати її рухову активність.

Народні ігри та забави, особливо весняні, відображали, з одного боку, побут людей, а з іншого - своїм змістом впливали на навколишній світ і людину, а тому виконували світоглядні функції (родинно-побутову, профілактичну, оздоровчу, хвалебну, вегетаційну, спонукальну, релаксаційну) [4].

Прийняття християнства суттєво вплинуло на всі сторони життя давньоруського населення, у тому числі й на фізичне виховання. Християнство спрямовувало увагу на верховенство духу над тілом, на внутрішній світ людини, на відмову від матеріальних благ заради духовних. У зв'язку з цим у церковній та світській літературі ХІ-ХІІ ст. засуджуються народні "ігрища", які сприяли фізичному розвитку людей. Водночас християнство пристосовувалося до язичницької обрядовості, що яскраво простежується на прикладах календарних свят [5].

Легендарне "Поучення" Володимира Мономаха поєднало віковічний досвід народної педагогіки з основними положеннями православної віри та західноєвропейської літератури. Володимир Мономах подав універсальну систему організації здорового способу життя, що забезпечувала виховання у дітей та молоді міцного здоров'я (у широкому розумінні цього слова) та підготовку їх до трудової і військової діяльності. Ця система включала: продуктивну трудову діяльність, психічне здоров'я, загартування, раціональне харчування, особисту гігієну.

Великого значення Володимир Мономах надавав руховій активності, що була запорукою повноцінного фізичного розвитку, зміцнення здоров'я дітей і молоді. Керуючись тогочасними традиціями і власним досвідом, він пропонував з дитинства постійно вдосконалювати фізичні можливості у походах і на ловах. Цю школу сили, відваги й витривалості Володимир Мономах пройшов повністю: "А так труждався я, лови діючи: з тих пір, коли сів я в Чернігові, а з Чернігова вийшовши і до [сього] року - по сто [звірів] загонив я і брав без усякого зусилля, - окрім іншого лову, крім [лову] турів... А се я в Чернігові робив: коней диких своїми руками зв'язав у пущах десять і двадцять, живих коней, а крім того ще, по [ріці] Росі їздячи, ловив я своїми руками тих же коней диких".

У "Поученні" звертається увага на необхідність верхової їзди. Це зумовлювалося об' єктив- ними вимогами життя людей, адже постійні військові походи, захист своєї землі вимагали швидких пересувань, тобто верхова їзда була життєво необхідною навичкою людини (Див.: додаток 1).

Про дотримання особистої гігієни і раціонального харчування в "Поученні" говориться: "тіла худі", "лжі бережися, і п'янства, і блуду"; "Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню". Цікаві відомості знаходимо і щодо режиму дня, зокрема: "хай не застане вас сонце на постелі" і далі: "спання в полудне назначене єсть Богом: о ту пору бо почиває і звір, і птиці, і люди". Очевидно, як зауважує В.М. Кардашенко, "вже в той час серед народу побутувало розуміння необхідності чергування фізичного навантаження і відпочинку" [6].

У стародавніх літописах ХІІ ст. насамперед підкреслено фізичні здібності князів: "Був же Ростислав муж