Не менш важливими засобами фізичного виховання молоді та воїнів залишалися природні локомоції (ходьба, біг, стрибки, лазіння, перелізання, повзання, пірнання, плавання). Вони застосовувалися для розвитку фізичних якостей людини і змалку, і у зрілому віці, зокрема у фізичному вихованні та у військовому вишколі русичів. Серед різновидів природних локомоцій для фізичної підготовки використовувався біг на 20-25 верст. Крім того, розповсюдженими були швидкісне лазіння по деревах, перенесення на собі одного чи двох товаришів. Використовувалися також стрибки у довжину та висоту з жердиною.

Поширеним на Русі було плавання і пірнання, особливо серед населення, що жило на берегах природних водойм. Плавання було важливою складовою фізичної підготовки молоді й дорослого населення. Використовувалися стрибки та пірнання у воду, плавання "навперегін" проти течії і за течією [9].

У період Київської Русі існували чітко сформовані засоби загартування організму, які застосовувалися з раннього віку і впродовж усього життя були невід' ємною запорукою збереження і зміцнення здоров'я кожної людини.

У роботі Я.Тимчака подано класифікацію форм організації військово-фізичної підготовки в ІХ - ХІУ ст., у якій виокремлено народно- побутову та професійну форми виховання. Аналіз та узагальнення літературних джерел, етнографічних та фольклорних матеріалів дозволяє доповнити подану класифікацію:

народно-побутові форми (фізичне виховання в родині, племені, громадській організації, "лісових школах", парубочих і дівочих громадах);

форми військово-фізичної підготовки (військово-прикладна підготовка, полювання, військові походи, лицарські турніри);

освітні форми фізичного виховання (княжі школи, монастирі, товариства стрільців, школи верхової їзди, школи фехтування);

змагальні форми фізичного виховання ("руські ігрища", "народні змагання" (див. додаток 1).

Народно-побутові форми фізичного виховання пов'язані з повсякденним життям народу. Для дітей виготовляли різноманітні іграшки, здебільшого з глини (датуються Х-ХІІІ ст.), до яких належать кулясті брязкальця з конічними виступами та фігурки вершників, виявлені у Дорогиничі, фрагменти полив' яних орнаментованих писанок з Белза, Береста і Червена. У Во- лодимирі-Волинському знайдено пошкоджену фігурку коня, на якій видно зброю і нижню частину вершника. Аналогічні іграшки відомі з розкопок у Києві. Широкого розповсюдження набули дитячі рухливі ігри, які умовно поділялися за порами року, статтю та віком.

Традиційною формою самоорганізації молоді були парубочі і дівочі громади. Прийняття в парубоцтво супроводжувалося випробуванням фізичної підготовленості кандидатів. М.Грушев- ський писав, що "церемонія вступу нового члена до парубочої громади подекуди і досі зветься "коронуванням", імітуючи "висажання на коня", піднесення на князівство, на ватажківство..." [10].

Велика кількість фізичних вправ та ігор супроводжувала релігійно-культові свята. Вони були пов'язані з уявленням людини про навколишній світ, про взаємозв' язки між його частинами, про місце людини у цьому світі. Складовою частиною свят були рухливі ігри, змагання, одноборства. З часом календарні свята втратили своє магічне значення, а обряди, що виконувалися, трансформувалися в молодіжні і дитячі ігри та забави.

Таким чином, підводячи підсумки першого розділу, можна сказати, що засоби фізичного виховання у Київській Русі поділяються на три основні групи: фізичні вправи, природні сили, гігієнічні чинники.

В свою чергу, фізичні вправи поділяються на підгрупи залежно від специфіки рухової активності: народні ігри, танці та розваги (хороводи, танці, рухливі ігри, розваги, ігри з предметами), кулачні бої і боротьба (кулачні бої, боротьба, культові бої, рукопашний бій); вправи з предметами (палицями, зброєю, арканом, стрільба з лука); вправи з використанням засобів пересування (верхова їзда, веслування, пересування на лижах, катання на ковзанах, санках, крижинах); природні локомоції (ходьба, біг, стрибки, лазіння, перелізання, повзання, пірнання, плавання).

До найперспективніших шляхів упровадження елементів фізичного виховання Київської Русі в загальноосвітні школи та вищі навчальні заклади належать уроки і групові заняття з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи, позакласна і секційна робота, молодіжне дозвілля.

На заняттях з фізичного виховання, як в школі так і вищих учбових закладах, необхідно використовувати теоретичні відомості про ставлення населення Київської Русі до здоров'я і фізичної підготовленості, виконувати народні рухливі ігри.

Для поліпшення ефективності позаурочної роботи з фізичного виховання доцільно впроваджувати традиційні засоби фізичного виховання й фізкультурно-оздоровчі заходи протягом навчального дня. З цією метою необхідно залучати студентів до участі у спортивних секціях і гуртках, популяризувати додаткові заняття фізичними вправами, відроджувати масові фізкультурно-художні та спортивно-художні свята, дні здоров'я, які ґрунтуються на традиціях тіловихо- вання Київської Русі.

Потрібно відмітити, що за 15 років незалежності України в більшості ВНЗ методи виховання змінюються (так на прикладі МДГУ ім. П. Могили при розминках додаються ігрові вправи, що є більш сприятливим та ефективним.

З метою відродження національного досвіду тіловиховання, фізичної підготовки, пропаганди здорового способу життя, виховання національної свідомості на Львівщині розроблено проект художньо-спортивного заходу "Княжі ігри", який має бути з погляду освітнього, виховного та оздоровчого значень рекомендований для використання у позакласній та позааудиторній роботі освітніх закладів [11]. Педагогічні спостереження показують, що після проведення спортивно-масових заходів з використанням традиційних фізичних вправ, і зокрема "Княжих ігор", у молоді значно підвищився інтерес до фізичного виховання і спорту, історії фізичної культури, що є основою для формування стійких переконань щодо необхідності здорового способу життя.

Доступність, емоційна насиченість та ефективність тіловиховання у Київській Русі дає можливість широкого використання цієї спадщини у сучасних формах фізкультурно-оздоровчої та