УДК 94(477)"17/19"+94(438)

Левченко Л.Л., Державний архів Миколаївської області

Купецтво Півдня України кінця XVIII -

початку ХХ ст.: огляд архівних фондів за темою дослідження

У цій статті автор аналізує фонди державних архівів південних областей України та Автономної Республіки Крим, які дають можливість висвітлити походження, соціальний статус, ділову активність купецтва Півдня України з кінця ХҐШ до початку ХХ століття.

In this article the author analyzes funds of the state archives of southern regions of Ukraine and Autonomous republic Crimea which enable to show an origin, the social status, business activity of merchant class of the South of Ukraine from the end 18 prior to the beginning 20 centuries.На фоні формування ринкової економіки в Україні була відновлена і масштабно розвивається приватна власність, розшаровується українське суспільство і виникають категорії населення, не характерні для радянської епохи. Найбільш активно йде процес відтворення на новому рівні торгової еліти в усіх її проявах і формах. У цьому аспекті в нагоді стануть дослідження істориків, економістів, політологів, етнографів щодо висвітлення шляхів формування, розвитку і трансформації купецтва та інших категорій буржуазії в Україні з найдавніших часів до 1917 р.

Українські вчені М.Грушевський, Н.Полон- ська-Василенко, О.Дружиніна, І.Гуржій, А.Оглоблін, М.Слабченко, О.Гуржій, А.Бойко, Т.Лазанська, Б.Кругляк, В.Крутіков і російські історики В.Яковцевський, Б.Ананьїч, С.Боровий, В.Сартор та інші побіжно вивчали купецтво в контексті висвітлення історії торгівлі. Проте більшість аспектів, пов'язаних з розвитком купецтва в Україні, ще залишається поза межами історичних досліджень. У західноєвропейських країнах та Сполучених Штатах Америки процес вивчення історії різних верств населення був безперервним, але у країнах пострадянського простору він був призупинений соціалістичною добою, яка мала свою ідеологію та пріоритети, а разом з цим гальмувала розробку джерел, неадекватних напрямкам розвитку радянської історичної науки. Більш того, значна частина документів знаходилас7 на таємному зберіганні, і лише масштабні заходи по їх розсекречуванню відкрили історикам і усім бажаючим можливість добувати необхідні відомості для висвітлення білих плям в українській історії.

Значним недоліком історичних розвідок було ще й те, що їх автори здебільшого спиралися на матеріали центральних російських та українських архівів, залишаючи поза увагою не введені до наукового обігу і варті серйозного опрацювання фонди обласних архівів України. Тому на сьогодні набуло актуальності вивчення джерел з історії українського купецтва як самостійної, соціально-активної категорії населення, яка здійснила свій внесок у розбудову українських земель і мала величезний вплив на політичні процеси, міжнародні зв'язки, розвиток економіки, культури тощо. Південноукраїнське купецтво представляє неабиякий інтерес, бо склалося воно у період кризи феодалізму (самодержавного тоталітаризму) і формування нового капіталістичного укладу, в процесі зрощення торгового, промислового і фінансового капіталів. Південь України у статті подається у широкому розумінні, як терени сучасних Херсонської, Миколаївської, Одеської, Дніпропетровської, Запорізької, частини Донецької областей та Автономної Республіки Крим, які у ХІХ ст. складали три південні губернії Російської імперії - Катеринославську, Херсонську і Таврійську. Також автор приділяє увагу території Буджа- ка, що зараз є частиною Одеської області. У хронологічному вимірі нижня межа обумовлена кінцем ХУІІІ ст. (часом входження Північного Причорномор'я та Криму до складу Російської імперії), верхня - початком ХХ ст. (1917 рік). Отже, автор має на меті висвітлити у своїй статті коло архівних фондів, що містять у собі документи з історії купецтва Півдня України кінця ХУІІІ - початку ХХ ст.

Перш за все інтерес представляють фонди державних установ, в яких не тільки відображена найбільша кількість фактів, відомостей, а й які містять документи, що безпосередньо висвітлюють проведення в життя політики царського уряду Російської імперії стосовно купецтва та підприємництва у ХІХ ст. У фонді Управління Новоросійського і Бессарабського генерал- губернатора [1], документи якого охоплюють період з 1803 р. до 1874 р., а територіально - усі три південноукраїнські губернії, безперечний інтерес для дослідників можуть становити звіти генерал-губернаторів, губернаторів, градоначальників із статистичними та текстовими відомостями про хід торгівлі і судноплавства через порти Чорного і Азовського морів, дію Одеського порто-франко (1819-1855 рр.), влаштування ринків, організацію зовнішньої торгівлі, дію міжнародних угод, листування з іноземними країнами щодо умов торгівлі і встановлення привілеїв російському та іноземному купецтву. В цих документах є також відомості щодо народонаселення краю та внеску різних категорій населення, в т.ч. купців і підприємців, у розбудову міст і селищ. Розвиток промисловості, видобуток вугілля, залізної руди, мармуру, солі, будівництво залізниць, телеграфних ліній, розвиток виноробства, участь у цих заходах приватного торгового капіталу висвітлюють чисельні інформації, доповідні записки, статистичні таблиці, листування генерал-губернатора з Сенатом, Комітетом Міністрів, міністерствами і відомствами.

5 квітня 1879 р. для боротьби з революційним рухом було засноване управління тимчасового Одеського генерал-губернатора [2]. "Положенням про заходи щодо збереження державного і громадського спокою" від 14 серпня 1881 р. його функції наближені до функцій колишнього Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора. Управління проіснувало до 5 серпня 1889 р. У його фонді містяться річні звіти про стан губерній і градоначальств, списки і статистичні звіти про розвиток промисловості і торгівлі, тут же є листування про торгівлю з Францією, Болгарією та про заснування "Совещательного комитета" з розвитку торгівлі.

Достатньо репрезентативними є фонди губернаторів та градоначальників, які безпосередньо здійснювали контроль за політичним