УДК 908(477.73):792

Піскурьов С.Є., Миколаївський обласний краєзнавчий музей

До питання утворення та реконструкції театральних закладів у Миколаєві

Стаття присвячена деяким аспектам будівництва та ремонту театральних закладів у Миколаєві від заснування міста до сучасності.

The Article concerns some problems of the theatres construction and repair in Nikolayev from the time of the city foundation until nowadays.Історія театральної справи на Миколаївщині - тема достатньо популярна, але тривалий час вивчалася вона досить поверхово. Найбільш повний фактичний матеріал зібрано В.П. Чисто- вим і О.Ф. Ковальовою [1]. Розгорнуті свідчення про персоналії театральних діячів викладені в енциклопедичному довіднику про відомих миколаївців [2].

Слідом за фактологічними дослідами настав час концептуального аналітичного осмислення: чи мала театральна справа нашого краю індивідуальні риси, особливості, відміни від інших регіонів у межах загальнотеатрального процесу провінційної Росії ХІХ ст.?

У сусідніх до Миколаєва центрах - Одесі та Херсоні - муніципальні театри як культурна необхідність з'явилися природно і спонтанно. У торгівельній "південній Пальмірі", що бурхливо розвивалася, міський театр було побудовано у 1804-1809 роках за проектом архітектора- класика Тома де Томона [3]. У бюрократично розмірному губернському Херсоні театр відкрився у 1828 р., а у 1889 р. на міські кошти було збудовано новий. Миколаїв же первісно було задумано і втілено як військове поселення при суднобудівній верфі. На думку "батьків- засновників" і командирів місцевий військово- морський, службовий та ремісний люд замало потребував культурного проводження часу.

Перший самодіяльний театр у Миколаєві було створено при Чорноморському штурманському училищі на самому початку ХІХ ст. Спектаклі ставилися силами вихованців - гардемаринами, кадетами, штурманськими учнями. Зберігся наказ директора училища адмірала графа М.І. Войновича, у наказі говорилося: "Театральні видовища прийняті усіма освіченими народами до пом' якшення сердець людських і до виправлення й напучення звичаїв [4]. У 1823 р. цей театр було закрито як "розсадник вільнодумства".

Першою театральною спорудою у Миколаєві став приватний театр міщанина Івана Міллера (Маллера), відкритий у 1840 р. за порадою власника трупи російських акторів Дмитрія Русіно- ва. Основна частина театру (розташовувався він на розі теперішніх вулиць Нікольської та Московської) була під землею (раніше тут працювала столярня). Крісла партеру і лож бенуару знаходилися на глибині двох сажнів. Коридори лож бенуару і бельетажу були вузькими, їхня ширина дорівнювала трохи більш сажні. Коли відчинялися двері лож, коридором важко було пройти. Тіснота була в партері, причому проходи затіснювалися приставними кріслами. Дерев' яні сходи, що вели до партеру та бельетажу, були крутими. Бажали кращого й розміри сцени, приміщення для акторів. Зручностей у театрі ніяких не було, відсутня вентиляція, за винятком отвору у стелі зали для глядачів. Опалювалося приміщення театру залізними печами, встановленими в коридорі бенуару. Труби від печей, ізольовані залізними листами, виводилися до бельетажу. Театр Міллера мав близько 600 місць, у тому числі зал для глядачів уміщав 168 чоловік, бенуар - 96, бельетаж - 104, галерея - 206 чоловік [5].

Під час Кримської війни у 1855 р. театр відвідують представники царської фамілії, а через деякий час у зв'язку з тим, що "будівля театру не відповідає технічним умовам і у випадку пожежі наражає глядачів на небезпеку", закривається. У наступні роки будівля переходить з рук в руки, доки не опиняється в останньої власниці, міщанки Мінді Квартирмейстерової (Берман).

У 1856 р. Д. Русинов відкриває власний театр, який нічим не відрізнявся від театру Міллера. Ті ж самі дерев'яні звивисті сходи, погана акустика. У миколаївців він відразу одержує назву "театру-караван-сараю".

21 вересня 1881 р. міський голова доповідає військовому губернаторові про пожежну небезпеку театрів Русинова та колишнього Міллера і про негайне їх закриття. У відповідь власниця останнього Міндя Квартирмейстерова, "неписьменна, підписується за неї Абрам Берман", волає до високого начальства: "Я при усьому моєму небажанні надати цій справі характеру викривальної властивості із завмиранням серця й німим відчаєм благаю Вас про заступництво..., тут проглядає недоброзичливість, конкуренція та переслідування..., під час купівлі театру я заборгувала 16000 руб. сріблом і відтепер змушена йти з простягнутою рукою" [6].

На той час з'являються найбільш сильні конкуренти, зокрема міщанин Карл Монте. Ще у 1875 р. Головний командир Чорноморського флоту і портів М.А. Аркас направляє розпорядження про необхідність побудови у Миколаєві нової будівлі театру [7]. Грошей на будівництво у міста не було. Хазяїн готелю і ресторану "Золотий якір" К. Монте подає прохання про будівництво театру і негайно отримує дозвіл.

Таким чином, у 1881 р. у місті з'являється нова споруда театру, відома кожному миколаївцю й досі. Це будівля Миколаївського художнього російського драматичного театру. За виглядом і устроєм театр був повторенням театру міста Рибінська, план якого отримав у свій час на конкурсі першу премію. Він мав 350 крісел партеру і амфітеатру, 36 лож бенуару і бельетажу, галерею. Довжина партеру складала 20 аршин, ширина - 14. Ложі мали довжину 2,5 аршин, ширину - 2 аршини. Ширина коридорів бенуару і бельетажу складали від 2,5 до 3-х аршин. Крім просторого вестибюлю, театр мав фойє, дамську убиральню, ватерклозети. Всього нараховувалося 12 виходів: 7 на вулицю й 5 у двір. Керував побудовою автор проекту Т.К. Брусницький. Меблі для театру було виписано