УДК 94(477)"1921/1929":338.433

Раку Ю.Г., Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького

Експорт української нехлібної сільськогосподарської продукції в роки непу

Стаття присвячена проблемі експорту української сільськогосподарської продукції в роки непу. Автор аналізує роль сільськогосподарської кооперації у налагодженні експорту продуктів за кордон та шляхи організації його об 'ємів та покращення якості експортованих товарів.

The article deals with the problem of export of Ukrainian agricultural products in the years of nep. The author analyzes the role of a agricultural cooperation and organizing of export ofproducts abroad and preparation of its capacity and improvement of exported products quality.Питання експорту сільськогосподарської продукції, в тому числі нехлібної, досить актуальне в сучасних умовах розвитку економіки. Україна намагається побудувати ринкові відносини європейського зразка та позбутися адміністративного керування в економічній галузі, але зробити це, уникнувши кризових явищ, дуже важко. У цій ситуації найдоцільніше було б скористатися досвідом, набутим під час нової економічної політики 1921-1928 років, коли радянське керівництво намагалося включити ринкові елементи до планової економіки з метою відбудови народного господарства, зруйнованого війною.

На початку ХХ ст. особлива увага радянського керівництва приділялася відбудові важкої індустрії. Сільське господарство в такій ситуації мало стати тим фінансовим джерелом, яке б забезпечило розвиток промисловості. Щоб отримати бажані кошти, починається налагодження сільськогосподарського експорту, в першу чергу, до країн Європи та підвищення конкурентно- здатності наших продуктів. Хоча основну частину експортованих сільськогосподарських продуктів становила хлібна продукція, але дуже вигідним був і продаж нехлібних товарів.

У радянський час дослідники мало уваги приділяли вивченню непу, який вважався відходом від основ планової системи господарювання. На сучасному етапі розвитку історичної науки питаннями розвитку сільського господарства в роки непу займалися В.В.Калініченко, С.В.Кульчицький, О.І.Ганжа, А.Г.Морозов, Ю.В.Котляр, В.В.Анісімов та інші, які аналізували стан сільського господарства в цілому в Україні та в окремих регіонах, економічні нововведення, кредитну сільськогосподарську кооперацію. Та все ж такій важливій проблемі як експорт сільськогосподарської продукції достатньої уваги не приділялося. У зв'язку з цим автор ставить своїм завданням проаналізувати питання експорту української нехлібної сільськогосподарської продукції в роки непу.

Сільське господарство в 1921 р. перебувало у вкрай тяжкому становищі. Посіви цукрового буряка на Правобережжі, де він був головною ринковою культурою, скоротилися з 1913 р. до 1920 р. на 70%. Вирощення хмелю, який був дуже прибутковим на Волині, зменшилося на 90%. На Чернігівщині та півночі Лівобережжя головною ринковою культурою був тютюн, його посіви скоротилися на 96% і задовольняли лише натуральні потреби [2].

Одночасно погіршилось і забезпечення селянських господарств реманентом. Річна потреба у плугах, культиваторах, залізних боронах була задоволена лише на 3,5% [3], зношеність реманенту досягала 50-70% [4].

Українське скотарство перебувало в занепаді. У селянських господарствах воли стають все частіше основною тягловою силою, хоча коні були продуктивнішою худобою і до війни волів міняли на коней. Причина цього криється в тому, що коней більше реквізували до армії під час війни. Спостерігається також скорочення поголів'я тонкорунних овець, вовна яких ішла на продаж. Натомість селяни починають розводити грубошерстих овець, вовна яких використовувалася для натуральних потреб селян.

У 1921-1923 рр. стан українського села значно погіршується, ситуація ускладнюється голодом, викликаним жорстокою посухою, продроз- версткою, знищенням більшовиками заможного селянства. До селян застосовувалися переважно репресивні заходи: арешти, реквізиції й конфіскації тощо. Подібна ситуація склалася не лише на Україні, а й в інших радянських республіках.

У роки непу простежується відставання експорту сільськогосподарської продукції від темпів зростання її виробництва. Це пояснюється тим, що в країні знизилася товарність сільського господарства. За даними "контрольних цифр" Держплану, якщо в 1913 р. товарність сільського господарства становила 23,8%, то в 1923/24 рр. - всього 16,1%, і лише в 1926/27 рр. вона піднялася до 18,3%. На рівень товарності суттєво впливало і те, що після революції набагато знизилася кількість міцних заможних селянських господарств, товарність яких була набагато вищою, ніж у незаможників. Якщо розглянути ситуацію на Лівобережній Україні в 1923/24 роках, то тут відчуження сільськогосподарських продуктів розподілялося таким чином: господарства, які мали від 2,01 до 4 десятин землі - 28,6 руб., від 4,01 до 6 десятин - 68 руб., від 6,01 до 8 десятин - 125,7 руб., від 8,01 до 16 десятин - 217,3 руб., понад 16 десятин - 523 руб. Якщо брати відчуження сільськогосподарських продуктів на одну десятину посіву, то виходять такі цифри: господарства від 2,01 до 4 десятин - 9,2 руб., від 4,01 до 6 десятин - 13 руб., від 6,01 до 8 десятин - 18,2 руб., від 8,01 до 16 десятин - 22,2 руб., більше 16 десятин - 32,8 руб. з однієї десятини. Тобто, чим більше землі мало господарство, тим вищою була товарність його продукції. В середньому ж відчуження продуктів сільського господарства становило 68,7 руб. на господарство, або 14,9 руб. на десятину посіву [5]. Оскільки товарна маса сільськогосподарської продукції йшла в першу чергу на внутрішній ринок, то зниження рівня товарності приводило до неминучого гальмування експорту.

Як же розвивався експорт по основним групам землеробства? Вивіз продукції зернового господарства в 1926 р. становив лише 20,5%, технічних культур - 23,4%, а тваринництва - 23,9% від рівня 1913