Свої оркестри, що грали на військових парадах та інших заходах, мали військові підрозділи. При штабі Головнокомандуючого збройними силами Півдня Росії був заснований великий симфонічний оркестр під керівництвом І.Г.Бутнікова - учня С.І.Танєєва. У складі оркестру, що включав вісімдесят чоловік, були викладачі консерваторій, досвідчені музиканти [9]. Оркестр з успіхом гастролював на Півдні. Репертуар оркестру, судячи з повідомлень преси, базувався на музичній класиці.

Прагнення південноросійських регіонів, у тому числі і України, до незалежності від Росії, як відзначалося раніше, стимулювало інтерес до власних коренів. В галузі музики це проявилося в увазі до народної музики, прагненні до створення національних аналогів вищим досягненням світового музичного мистецтва.

Особливо активно зазначені процеси відбувалися в Україні. Кращі українські диригенти, композитори, виконавці були об'єднані ідеєю відродження національної музичної культури. Головний акцент робився, відповідно до національної специфіки, на хоровому виконавстві. При міністерстві народної освіти існувала секція по організації народних хорів на чолі з О.Приходько. Відділення цієї секції існували в українських містах. Був створений Перший національний хор на чолі з К.Стеценком, ще кілька хорових колективів: художня капела під керівництвом Г.Давидовського, робітничий хор, хори Лук' янівського народного театру й Андріївського українського собору під керівництвом Б.Левицького [10]. Подією в музичному житті стало створення Української республіканської хорової капели під управлінням А.Кошица.

Велику кількість концертів дав Перший національний хор. З його участю в 1918 р. були проведені ювілейний вечір, присвячений М.Во- роному, вечір пам'яті І.Стеценка (першого міністра освіти України, що загинув у 1918 р.), вечір- концерт, присвячений М.Лисенку, авторський концерт К.Стеценка і, нарешті, святковий концерт в оперному театрі на честь проголошення Директорії, який відбувся 9 грудня 1918 р. [11]. Л.Старицька-Черняхівська перевела на українську мову лібретто класичних опер: "Тарас Бульба" М.Лисенка і "Черевички" П. Чайковського [12]. Українські музиканти виступали за широке впровадження української пісні в навчальний процес. К.Стеценко розробив "Програму навчання співу для єдиної трудової школи" [13].

У самий розпал громадянської війни в Судаку (у Криму) була написана опера А.Спендиарова "Алмает" на основі поеми кращого вірменського поета того часу О.Туманяна "Взяття Тмкаберта", що стала класичною. Лібретто було написано поетесою С.Парнок [14].

Умови громадянської війни вимагали від композиторів з метою забезпечення стійкого заробітку переключитися з творчості на викладацьку роботу чи концертну діяльність. Це, однак, не означало повної відмови від композиторської творчості. Зрозуміло, на негайне виконання своїх творів автори розраховувати не могли; робота велася на перспективу. Виключення в цьому відношенні складали музичні твори, створені на потребу дня.

Безліч пісень Червоної і Добровольчої армій виконувалися на мелодії військових маршів минулих років, однак деякі пісні були написані сучасниками, у тому числі і професіоналами. Досить популярним і часто виконуваним був гімн Добровольчої армії "Триколірний прапор" на музику Р.Якобсона і вірші князя Ф.Касаткіна- Ростовського:

Подобно витязям варягам Чтоб воедино Русь собрать, Идет на бой с трехцветным флагом Без страха смерти наша рать... [15]. Ще один гімн, який мав назву "Родины верным сынам - Добровольческой армии. Гимн Великой России" і прославляв Добровольчу армію, написав видатний ставропольський музикант і педагог В.Д.Беневський [16]. Не виключено, що з великої кількості віршів, що публікувалися в пропагандистських виданнях того часу, окремі були перекладені на музику професійними композиторами.

Стаціонарні музичні колективи після чергової зміни влади змушені були частково змінювати репертуар, включаючи в нього музичні твори, які оспівували той чи інший режим, який перебував в даний період при владі чи контролював територію, на якій вони знаходилися.

Дослідники громадянської війни звертали увагу на велику кількість випадків музичної експлуатації одного музичного твору силами, що вели боротьбу між собою, при цьому словесне наповнення мелодії бувало полярно протилежним. У білогвардійських колонах звучало: "Смело мы в бой пойдем за Русь святую, и как

Література

1. Еремеева А.Н. Художественная жизнь Юга России в условиях гражданского противостояния (1917-1920 гг.): содержание и тенденции развития: Автореф. дис... канд. ист. наук: 07.00.02. Краснодар. гос. ун-т культуры и искусств. - Краснодар, 1999. - 19 с.; Федюк

один прольем кровь молодую...". По іншу сторону фронту на той же мотив їм "відповідали" червоні загони: "Смело мы в бой пойдем за власть Советов, и как один, умрем в борьбе за это..." [17]. Одна з пісень "дроздовців" ("Вперед, дроздовцы удалые...") виповнювалася на мотив "Інтернаціоналу "[18].

Багато сучасників звертали увагу на своєрідний парадокс років громадянської війни та національно-визвольних змагань у галузі музичного життя: сполучення кращих зразків класичної музики у високопрофесійному виконанні і відвертої "халтури", що панувала поза концертними залами. Дон-Амінадо згодом визначив "меню" Жовтневої революції як "Яблучко" і "Бублички". Подібні пісні, на думку частини сучасників, символізували "дикунський" характер революції, примітивні естетичні запити революційного натовпу [19].

Співіснування високого професіоналізму і примітиву (з погляду формальних критеріїв) у музичному житті характерно для всіх часів і народів. В роки громадянської війни ця тенденція була помітна й на Півдні України. Зосередження великої кількості композиторів, музикантів і споживачів музичної продукції обумовило збільшення загальної "маси" музичних творів. У той час як у консерваторіях і концертних