УДК 94 (477) "1917/1920" - 058.237:001

Давидова Н.В., Національний університет "Києво-Могилянська академія"

Боротьба наукової інтелігенції за впровадження

української мови в державні установи в 1917-1920 рр.

Автор статті аналізує введення української мови в державні установи в 1917-1920 рр. Відзначається роль науковців в українізації діловодства.

The writer of the article analyses the introduction of Ukrainian language into the state institutions. It is marked the role of the scientists in ukrainization of the paperwork.Діловодство є однією з головних ознак державності. Актуальність вивчення проблеми посилюється тим, що дослідження проблеми дозволить зрозуміти процес становлення української державності в контексті інтелектуального розвитку суспільства, простежити впровадження української мови на початку ХХ ст. та оцінити значення національної діяльності науковців.

Актуальність та значення теми виходить з недостатньої розробки її в науковій літературі, тому ми ставимо наступні завдання: проаналізувати причини активізації процесу впровадження української мови в державні установи; виявити особливості українізації діловодства в 1917-1920 рр.; відмітити роль науковців в українізації державних закладів.

Дослідженню історії української мови присвячені монографії Ю. Шевельова [1], І. Огієнка [2], які торкаються деяких питань впровадження української мови в державні установи, але вони мають філологічне спрямування та не висвітлюють роль наукової інтелігенції в зазначених процесах. Не розглядають цю проблему у всій повної й сучасні дослідники національно- визвольного руху в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст., зосереджуючи свою увагу на українізації освітянської ниви.

Як відомо, українську мову перестали вживати у судах та адміністративних установах України з кінця ХУІІІ ст. [3]. Російська імперія проводила русифікаторську політику в усіх сферах життя і, в першу чергу, в державних установах. Крім законодавчого, царський уряд використовував і матеріальні фактори для денаціоналізації державного апарату. Царським урядом 21 листопада 1869 р. та 13 червня 1886 р. були затверджені правила про процентну надбавку до заробітної плати чиновників російського походження, які були на службі в Південно-Західних губерніях [4]. Остаточно вона була скасована Центральною Радою лише в січні 1918 р.

Після Лютневої революції 1917 р. українська мова була оголошена державною. Роками виключена з багатьох сфер життя, вона потребувала стандартизації й, до певної міри, штучного заповнення прогалин.

Історичні події першого року революції не вплинули на вжиток, статус і внутрішній розвиток української мови так сильно, як можна було б сподіватись. На думку Ю. Шевельова це пояснюється не лише коротким проміжком часу, але й тим фактом, що мова не реагує на політичні чи соціальні зрушення одразу [5]. Але, все ж таки, слід зазначити, що статус української мови за 1917-1920 рр. в державних установах змінився значним чином, порівняно з попередніми десятиріччями. Українська мова стала мовою адміністрації, війська, міжнародних відносин тощо.

У 1917 р. на різних рівнях державного апарату використання української мови було різним: сільська і центральна адміністрація вживали українську, а міська - дуже часто російську [6].

Найважливішою проблемою у впровадженні української мови в державні заклади була відсутність ділового стилю, термінології, абстрактної лексики та ін. Вагомий внесок у розвиток ділової української мови зробило створене у квітні Товариство українських правників (юристів). Після Всеукраїнського з'їзду, проведеного у червні, розпочалася робота над українізацією юриспруденції: розробка юридичної термінології, переклад і видання українською мовою всіх діючих законодавчих актів.

З 1918 р. почали працювати різні правничі термінологічні комісії, які існували за часів Центральної Ради та Гетьманату. Того ж року Українське правниче товариство в Києві випускає "Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства". Але через те, що видання мало недостатній науковий рівень розробки, воно не задовольняло правничих потреб. І, нарешті, цією справою починає займатися Українська Академія наук у Києві. Її соціально-економічний відділ 27 лютого 1919 р. ухвалив заснувати "Правничу термінологічну комісію", і з цієї дати починається діяльність по складанню правничого словника. Очолював комісію академік О.І. Левиць- кий, до її складу входили А. Кримський, Б. Кістя- ківський, М. Радченко, О. Хруцький, П. Стебниць- кий, В. Ачкасов і О. Бутовський.

Правнича комісія не встигла закінчити роботу за часів незалежності. Основний матеріал для правничого словника був зібраний тільки у 1922 р. Комісія закінчила працю лише 13 червня 1924 р. Підготований словник комісія передала на остаточну філологічну редакцію академікові А. Кримському. Свою працю "Російсько-український словник правничої мови" Комісія випустила в світ у 1926 р., але з припиненням політики українізації цей словник був заборонений [7].

Отже, поступова українізація державного апарату почалася в часи Центральної Ради. Після встановлення Гетьманату мовна політика не змінилася. У відповідності до декларації гетьмана, прем'єр-міністр Ф. Лизогуб заявив, що українську мову лишають державною, але російську теж можна вживати, бо багато хто не володіє українською (хоча державні урядовці зобов' яза- ні були опанувати українську) [8]. Серед заходів урядів Центральної Ради та Гетьманату, які сприяли українізації державних установ, можна назвати телеграму міністерства народної освіти Української держави до управління попечителів Київського учбового округу про заповнення атестатів українською мовою та мовою навчання (травень 1918 р.) [9], наказ міністра шляхів від 6 березня 1918 р. про заміну всіх надписів на вивісках, написаних російською мовою на українській мові [10], наказ народного міністерства шляхів від 1 квітня 1918 р. про вивчення службовцями міністерства