Робота по цій лінії велась конспіративно. Листування між відділами Д11У та адмінвідді- лом НКВС і адмінвідділами виконкомів ішло таємною поштою. Найбільш важливі вказівки керівникам адмінвідділів надсилали з позначкою "особисто", "цілком таємно". На посади керівників підвідділів культів добирали перевірених осіб, політична діяльність яких не викликала сумніву. Як правило, це були члени або кандидати у члени КП(б)У, чи особи, що мали достатній стаж роботи в партійно-державних органах.

Посилення курсу на сталінську модернізацію країни в другій половині 20-х pp., яке супроводжувалось централізацією одноособової влади Й.В.Сталіна, знайшло свій вияв передусім у нор- мативно-правовій сфері, яка трансформувала всю систему державного устрою. Цю тенденцію досить яскраво засвідчили положення Адміністративного кодексу УСРР, прийнятого 12 жовтня 1927 р. і введеного в дію з 1 лютого 1928 р. Державна система, яка здійснювала формально- регулятивну функцію в стосунках з церквою, почала стрімкіше еволюціонувати в бік централізму. Окружні адміністративні відділи виконкомів в значній мірі були усунені від справи перереєстрації релігійних громад, а до виконання цих функцій були залучені районні адміністративно-міліцейські відділи.

Завдання централізації партійно-державного апарату, озвучене XVII з'їздом ВКП(б) (1934 p.), швидко перетворило згадану тенденцію у всео- хоплюючу, що проявилось в різкій і жорсткій реструктуризації апарату за "виробничо- територіальною ознакою", "посиленні особистої відповідальності керівників за доручену їм справу як по партійній, так і по радянській лінії", "встановленні строгої єдиноначальності". За цим стояло розширення влади і відповідальності функціонерів і скорочення числа установ. Зазначених змін вимагали плани другої п'ятирічки, оскільки серед основних її завдань згідно з рішеннями XVII Всесоюзної партконференції (1932 р.) та XVH з'їзду ВКП(б) (1934 р.) була "остаточна ліквідація капіталістичних елементів, подолання пережитків капіталізму в економіці і свідомості людей".

Реорганізації зазнали й обидві державні ланки, що здійснювали таємну та гласну боротьбу проти релігії: ОДНУ та НКВС. У 1934 р. постановою ЦВК СРСР ОДНУ було включене до складу НКВС на правах Головного управління державної безпеки. Об'єднане відомство сконцентрувало надзвичайно широкі адміністративно- політичні функції і отримало повноваження на формування особливих підрозділів для боротьби з інакодумцями - "трійок" при центральних і місцевих управліннях НКВС. Водночас у складі вищих судових органів створювались спеціальні судові колегії, яким надали право закритого судочинства по "контрреволюційних злочинах". Постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 p., ініційована Й.В.Сталіним, зобов'язувала слідство вести справи щодо "терористичних актів" прискореним порядком: судовим органам не приймати до розгляду клопотання про помилування, а НКВС - негайно виконувати смертні вироки [13]. Така модель судочинства скеровувала революційне беззаконня у формально-правові рамки.

Правлячий режим намагався легітимізувати сталінську модернізацію бутафорними конституційними актами. Свідченням цього стало прийняття нової Конституції УСРР (15 травня 192- 9 p.), яка, базуючись на Конституціях УСРР 191- 9 р. та СРСР 1924 p., враховувала зміцнення політичних позицій більшовиків у суспільстві та розбудову інтернаціональної держави. Прийняття нової Конституції було політично- пропагандистським жестом, покликаним ввести в оману вітчизняну та світову громадськість успіхами "соціалістичного будівництва".

У сфері державно-церковних відносин і свободи совісті Конституція не принесла жодних гуманістичних змін. Більше того - вона звузила розуміння державою свободи совісті. Якщо Конституція УСРР 1919 р. допускала "право пропаганди різних релігійних наук, котрі не переслідують жодних соціальних і політичних завдань", то Конституція 1929 р. декларувала лише "волю релігійних визнань і антирелігійної пропаганди". Це обмеження свідчило про загальне зниження релігійної терпимості і толерантності держави у ставленні до церкви та релігійного світогляду громадян.

Світобачення керівної державної верстви все більше набрякало догматичними і відірваними від життя загальнополітичний® настановами програми компартії, які культивували месіанське розуміння "вищого типу демократизму", єди- ноправильність більшовицького шляху перебудови суспільних відносин, а відтак - просякало ідеями революційної нетерпимості.

У зв'язку з попередньою ліквідацією Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР і передачею його функцій союзному НКВС (15 грудня 1930 р.) керівництво питаннями державно- церковних відносин було ввірено секретаріату Президії ВУЦВК. Адміністративна група секретаріату одним із завдань мала здійснення вищого державного нагляду за втіленням радянського законодавства щодо релігії та церкви і управління цією сферою. Керівництво роботою покладалося на інспектора та референта у справах культів. Ці посади тривалий час обіймали Ф.Кузнецов та Г.Катунін. Подібна реорганізація зовні свідчила про підвищення державної уваги до цієї сфери державних відносин, але в більшій мірі враховувала кроки московського керівництва. Як відомо, в РСФРР ще 8 квітня 1929 р. було прийнято рішення про створення постійної комісії з питань культів при Президії ВЦВК, відбувалася розробка її положення, хоча сама комісія почала діяти лише 30 травня 1931 р. [14].

Принципові загальнодержавні положення виносились на розгляд сесії