Восени 1918 р. через нестачу палива місто отримувало електроенергію зі станції заводу "Наваль". Умови її постачання були вироблені спільно заводоуправлінням і міською управою. Вартість електроенергії для міста становила 40 коп. за кв/г, але місто мало поставляти вугілля заводу не менше, ніж на 2 тижні. Оскільки миколаївські заводи самі переживали фінансову кризу, також було домовлено про погашення суми міського оціночного збору сумами за електроенергію, яку вони відпускали місту [6].

Якщо в Херсоні й Миколаєві електростанції перебували в комунальній власності, то в Одесі вона належала "Станции Одесского общества электричества", і міське самоуправління мало впливало на її роботу. Протягом 1917-1920 рр. в Одесі декілька разів підвищувались тарифи за електроенергію. "Станция Одесского общества электричества" мала узгоджувати тарифні ставки із самоуправлінням. Тому вводилися нові тарифи тимчасово, як правило, на термін до 3 місяців, з умовою відрахування на користь міста 32 коп. з 1 кв/г [7].

Робота електричних станцій дуже тісно була пов'язана з трамвайним підприємством. До початку Першої світової війни у Миколаєві воно перебувало у власності міста, його становище було дуже важким. Про розвал муніципального трамваю говорив миколаївський міський голова Х.М.Матвєєв ще 21 лютого 1917 р. [8]. 19 квітня того ж року на засіданні міської думи було наголошено про падіння прибутковості трамваю [9]. За підрахунками фінансової комісії щорічні збитки трамвайного підприємства за 1917 р. сягнули суми в 360 тис. руб. [10].

Для поліпшення становища трамваю пропонувалось збільшити кількість вагонів (що за режиму економії електроенергії зробити було неможливо), скоротити чисельність особового складу, збільшити тарифні ставки за проїзд та ліквідувати тарифні ділянки. Після ліквідації останніх і запровадження лише двох тарифів за проїзд (ранковий - 10 коп. і вечірній - 20 коп.) сподівались отримати 129 тис. руб. прибутку щомісяця (проти 90 тис. руб.) [11]. У вересні 1917 р. міська дума відмінила тарифні ділянки і ввела запропонований єдиний тариф за проїзд. Управа зі свого боку пропонувала ввести пересадочні талони по 25 коп. [12]. Згодом тарифні ділянки відновили. У травні 1918 р. підвищили тарифи за проїзд, відтепер вони становили: за проїзд по одній тарифній ділянці - 40 коп., по двом ділянкам на одній лінії або з пересадкою - 50 коп. [13]. Наприкінці весни 1918 р. трамвайний рух у місті взагалі припинився [14]. Восени того ж року трамвай був переведений на кінну тягу, вартість проїзду збільшилася до 60 коп. за простий білет та 80 коп. за пересадочний [15]. Нормальний трамвайний рух у Миколаєві було відновлено лише з 12 жовтня 1919 р. [16].

В Одесі трамвайне підприємство належало "Бельгийскому обществу одесских трамваев", і місто отримувало лише певний відсоток прибутків. За 1917-1920 рр. вартість проїзду зросла з 10 коп. (найдешевший) і 30 коп. (найдорожчий) до 70 коп. і 1 руб. 60 коп. відповідно. Дума дозволяла підвищити вартість проїзду також тимчасово на 4 місяці, з відрахуванням 12% валового прибутку на користь міста [17]. Протягом весни- літа 1917 р. обговорювалась справа про муніципалізацію трамваю. Міська управа до складу комісії, яка виробляла умови муніципалізації, запросила двох представників ради робітничих депутатів [18].

Улітку 1919 р. електротрамвайним підвідділом комунального господарства перед виконкомом Одеської ради робітничих депутатів було піднято питання про ліквідацію електричного трамвая [19]. Після встановлення денікінського режиму в Одесі між міським самоуправлінням і трамвайним товариством виник конфлікт. Останнє вимагало від міста сплати 2 млн. руб. за роботу транспорту в радянський період. Дирекція товариства запропонувала управі сплатити 1 млн. 200 тис. руб. з виручки від експлуатації, 800 тис. руб., які залишилися, вважати позикою, яка буде виплачена за рахунок чистого прибутку. Конфлікт залагодили на умовах сплати 800 тис. руб. Бельгійським товариством, а іншої частини - за рахунок міста.

У 1919 р. в Одесі становище трамваю погіршилося настільки, що питання про його майбутню долю обговорювалося на засіданні у генерала Шилінга. В листопаді почали обговорювати питання щодо секвестру трамваю та електростанції. Проведення секвестру могло викликати анулювання договору з Бельгійським товариством, а це у свою чергу - позбавило б місто відрахувань від експлуатації трамваю. Міська управа категорично виступила проти цього, наголосивши, що необхідно лише сприяння урядових властей при забезпеченні палива та інших матеріалів й обладнання. Призупинення концесійних договорів потягне за собою фінансові труднощі, особливо при настанні строку викупу підприємств містом. Також міське самоуправління втратить можливість контролювати підприємство, що не компенсується участю одного представника міста в діяльності новоствореної компанії.

7 грудня 1919 р. за підписом головноначальс- твуючого Шилінга вийшло розпорядження про секвестр трамвайної та електричної станцій. Керівництво справами цих підприємств доручалося управлінню під керівництвом представника від градоначальника, за участю представників головноначальствуючого, міського управління, військового відомства в особі військового коменданта, уповноважених з палива, державного контролю та директорів обох підприємств. 9 грудня це правління отримало асигнувань на 11 млн. руб. [20]. Ці заходи не врятували одеський