Отже, муніципальні трамвай і електростанції переживали складну економічну кризу. Серед найголовніших причин розвалу цих підприємств можна виділити дві: ненормальне фінансове становище і відсутність у міста необхідних засобів.

До комунальної власності міст належали підприємства комплексу з переробки худоби (бійні та ринки). На 1914 р. такий комплекс у Миколаєві набув завершеної структурної організації. Були створені скотобійні та свинобійні, ринки прийому худоби і коней, телятник, трихіно- мікроскопічна станція, утилізаційні заводи [21]. Початок світової війни істотно вплинув на діяльність підприємств цього комплексу. Поступово прибутки від них ставали меншими, а витрати, навпаки, зростали. Зниження як загального, так і чистого прибутків спостерігалося ще до початку революційних перетворень.

Підприємства комплексу з переробки худоби надавали такі послуги: забій, користування скотопригінним, возовим і свинячим ринками; збори за простій худоби, невідвезене м'ясо, зважування, за огляд привезеного м'яса; за різку птиці; за користування двором для таврування експортної худоби.

За 1916 р. прибутки за перебування і ночівлю худоби на миколаївському скотопригінному ринку склали 9662 руб. 40 коп. Виходячи з даних 1916 р., після підвищення тарифів у 1917 р. прибуток від роботи скотопригінного ринку мав зрости до 34623 руб. 10 коп. [22]. Чергове підвищення відбулось у 1918 р. і збільшило суму прибутків до 45 тис. руб. Також були збільшені ставки на міських бійнях. В нові тарифи входив збір для будівництва нових боєнь [23].

Тарифні ціни за послуги на муніципальних підприємствах комплексу з переробки худоби в Одесі протягом 1918-1919 рр. зросли від 3 до 15 разів і мали тимчасовий характер. Але навіть таке збільшення не покривало витрат на утримання цих підприємств.

Наведені факти свідчать про досить значний розвиток муніципальної промисловості, що займалася переробкою худоби. Прагнення досягти найвищої рентабельності та прибутковості зумовили створення до початку Першої світової війни комплексного виробництва із замкнутим циклом, що надавало можливість організувати повну переробку худоби. Такий характер виробництва створив умови, за якими міське самоуправління, впливаючи на цінову політику в регіоні, намагалося досягти зниження цін на м' ясо- продукти. Проте, треба відзначити, що форми розвитку цієї галузі в Одесі, Миколаєві та Херсоні були неоднакові. Так, фіксовані такси на м'ясопродукти і послуги муніципальних боєнь, що практикувалися в Херсоні й Миколаєві, розцінювалися одеськими органами самоуправління як певний гальмуючий фактор ринкових відносин і не забезпечували умов конкуренції.

Значну категорію муніципальної власності становило нерухоме майно (будинки, торгові місця та інше), яке місто віддавало в оренду. Найбільше прибутків міста отримували від оренди торгових місць і лавок на муніципальних ринках. Наприклад, в Одесі протягом 1918 р. торговим відділенням при міській управі було здано в оренду близько 13 тис. місць і лавок під різного виду торгівлю. Більшість місць, зазвичай, здавалися з торгів, які проводились управами. В 1917-1920 рр. значний відсоток торговельних місць винаймався з метою передачі їх у суборенду за більш високу ціну. Задля припинення таких випадків, одеською управою було прийнято рішення про зняття 10% орендної плати на користь міста при передачі права оренди іншому. Аналогічний збір пропонували стягувати з власників трактирних закладів при проведенні подібної комерційної операції. Від віддачі в оренду торгових місць і експлуатації міських споруд на ринках місто мало прибуток в 1,5 млн. руб. На жаль, щорічно їх прибутковість знижувалась, оскільки зростали витрати на поточний ремонт [24].

У Миколаєві контракти і договори на оренду муніципальних лавок і місць на ринках підписувалися на трирічний термін (з 1.01.1917 р. до 1.01.1920 р.) за затвердженими думою окладами. Весною 1918 р. частина міського ринку згоріла. Колишні орендатори виявили розуміння ситуації, в якій опинилася міська влада, і запропонували фінансову допомогу при наданні їм пільгових умов. Зокрема, від Котляревського (орендував міські ваги і міри) надійшло 25 тис. руб. з умовою, що ця сума буде вважатися 10- тирічною орендною платою, а він, у свою чергу, матиме змогу передати право оренди іншому [25].

На початку 1919 р. міське самоуправління в Миколаєві виробило нові ставки, вищі за попередні від 5 до 7 разів. Це дало змогу збільшити прибуток лише з Привізного ринку до 846250 руб. (тоді як за старими ставками він становив 213850 руб.) [26].

Намагаючись розширити категорію міської власності, в 1918 р. в Миколаєві міською думою були муніципалізовані приватні готелі. Першим у власність міста перейшов "Великий Московський готель". За підрахунками міської фінансової комісії витрати на його утримання становили близько 30 тис. руб., а прибутки лише з готельних номерів сягнуть суми в 55 тис., не враховуючи прибутків з ресторану і шахового клубу, які розташовувалися на нижньому поверсі. Також до муніципалізації пропонувалися готелі "Лондонський", "Центральний", "Гранд-Отель". Прогнозований прибуток з готелю "Лондонський" становив 70 тис. руб. при значному зниженні цін, а витрати - близько 41 тис. руб. [27]. В Одесі ж мова йшла спочатку лише про контроль міста над прибутками власників готелів з метою здешевлення цін на номери, згодом - про соціалізацію. Така пропозиція надійшла від службовців місцевих готелів. В лютому 1918 р. ними було соціалізовано готель "Брістоль" [28]. Треба зауважити, що тенденція до муніципалізації (чи соціалізації) готелів мала підтримку