УДК 94(477):291.37

Петренко І.М., Полтавський університет споживчої кооперації України

Роль паломництв у вихованні учнів церковнопарафіяльних шкіл Лівобережної України наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття

У статті охарактеризовано роль паломництв у вихованні учнів церковнопарафіяльних шкіл Лівобережної України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Наголошено на значенні цих заходів у процесі згуртування учнівського колективу, вихованні позитивних якостей у дітей, їх моральному та фізичному розвитку. Охарактеризовано внесок парафіяльного духовенства та вчителів у справу організації пало- мництв.

The author analyses the role ofpilgrimage in the upbringing ofpupils of church-staff schools of Left Bank Ukraine in the end of 19-th - early 20-th centuries. Big importance of such measures for the cohesion ofpupils, their ethical and physical development is pointed out. There is also presented the contribution of parish clergy and teacher to the organization of pilgrimages.На сучасному етапі розвитку українська система освіти все більше звертається до основ духовності нашого народу. Упродовж століть навчально-виховний процес в українській початковій школі був неодмінно поєднаний із засвоєнням християнських цінностей, що позитивно впливало на формування духовності учнів. Після проголошення незалежності України спостерігається тенденція до поступового зближення церкви і школи, що й зумовлює актуальність обраної теми дослідження.

При українських храмах відкриваються недільні школи, де широко практикується організація паломництв як одного із напрямків духовного та морального виховання дорослих і дітей. В організації таких паломництв немає нічого специфічного. Адже бажання відвідати святині, відчути їхню позитивну духовну енергію, усунути тягар гріхів - все це так само властиве всьому людству, як і релігійні почуття. Об'єктами пало- мництв в усі часи були природні або антропогенні об'єкти, визнані священними (сакральними). У Російській імперії паломництво до святих місць набуває у ХІХ ст. величезних масштабів. Прощу здійснювали всі - від селян до великих князів. У таких умовах зростає інтерес до вивчення ролі паломництв у вихованні та навчанні учнів церковнопарафіяльних шкіл Лівобережної України кінця ХІХ - поч. ХХ ст., адже то був час їхнього найвищого розвитку.

У вітчизняній історіографії питання про роль паломництв у вихованні учнів церковнопарафіяльних шкіл Лівобережної України не було предметом спеціального наукового дослідження. Дана проблема вивчалася фрагментарно, лише в окремих напрямках і аспектах. Однак, дана стаття була б неможливою без наявності певної кількості праць, які так чи інакше торкаються цього питання. Серед них виділяються досить цікаві дослідження С.О. Гладкого, О.В. Кравченко, Г.В. Степаненко, В.Н. Жук [1]. У них автори аналізують просвітницьку діяльність духовенства, розглядають питання про виховне значення паломництв. Однак, не дивлячись на це, в цілому слід відзначити, що недостатньо вивченими залишаються такі аспекти проблеми, як роль православного парафіяльного духовенства в організації паломництв для учнів церковнопарафіяльних шкіл Лівобережної України кінця ХІХ - початку ХХ ст., їхнє значення у процесі виховання підростаючого покоління, ставлення учнів і батьків до участі в них. Тому нез'ясованість цього питання в сучасній історіографії спонукало автора вдатися до висвітлення даної проблеми.

Основною метою даного дослідження є показати та проаналізувати роль паломництв у процесі виховання і навчання учнів церковнопарафіяльних шкіл Лівобережної України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Для досягнення поставленої мети необхідно виявити причини і наслідки організації паломництв для дітей, показати їх значення у процесі морального, духовного та фізичного розвитку учнів, а також у розширенні їхнього кругозору, охарактеризувати внесок православного парафіяльного духовенства у справу організації паломництв. Методологічна база статті ґрунтується на основі принципів історизму та об'єктивності. Зазначені принципи були реалізовані за допомогою загальнонаукового логічного методу і специфічно-історичних - порівняльно-історичного, хронологічного, істо- рико-географічного.

Особливості теоретико-методологічної основи дослідження обумовили використання в ньому місцевої церковної періодики кінця ХІХ - початку ХХ ст. Тому джерельною базою статті стали матеріли періодичних видань: „Полтавских епархиальных ведомостей", „Черниговских епархиальных известий", „Веры и разума". У них вміщено розпорядження єпархіального управління, звіти спостерігачів церковнопарафіяльних шкіл, спогади з педагогічного досвіду роботи вчителів, що дає можливість достовірно та неупереджено висвітлити поставлену проблему. Таким чином, використання зазначених вище публікацій не тільки створило джерельну базу дослідження, а й допомогло автору вирішити завдання даної статті.

У 1884 р. уряд Російської імперії розробив і видав „Правила про церковнопарафіяльні школи", що означало новий етап у розвитку початкових навчальних закладів духовного відомства. З того часу ці школи отримали державну підтримку і стали важливою ланкою системи освіти. Церковнопарафіяльні школи дали початкову освіту цілим поколінням українських селян, навчили їх нормам християнської моралі, що позитивно впливало на формування їхньої культури. Проте, не можна не враховувати того факту, що внутрішня освітня політика царської Росії і Святішого Синоду була спрямована на русифікацію, денаціоналізацію українського народу, прищеплення любові й покірності самодержавству. Але в той же час не слід нівелювати значення початкової церковної освіти у справі підвищенні загального рівня освіченості населення. Не слід також недооцінювати той факт, що Св. Синод все- таки піклувався про початкову народну освіту через свої школи: вирішував матеріальні, педагогічні, організаційні проблеми, намагаючись своїми заходами пристосуватись до реальних потреб населення.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. релігійна освіта і виховання визначалися як взаємодіючі складові єдиного процесу виховання. Православна церква протягом віків свого