Як правило, шкільні паломництва відбувалися наприкінці навчального року, у травні-червні, коли вже було тепло. Такі поїздки назавжди закарбовувалися у пам'яті учнів, тому що діти, в основному, вперше у своєму житті залишали батьків, рідні оселі, звичне повсякденне життя та вирушали у подорож під керівництвом своїх учителів і духовних наставників.

Умовно за напрямками шкільні паломництва можна поділити на такі: 1) піші у межах своєї парафії чи єпархії; 2) у сусідні губернії; 3) поїздки на далекі відстані.

Серед губерній Лівобережної України Полтавська займала перше місце за мережею поширення церковнопарафіяльних шкіл. Відомими центрами паломництва на Полтавщині наприкінці ХІХ ст. були Козельщинський Різдвяно- Богородицький жіночий монастир, де знаходився чудотворний образ Божої Матері, яку віруючі називали Заступницею і похвалою землі Полтавської, Полтавський Хрестовоздвиженський, Лубенський Мгарський Свято-Преображенський чоловічі монастирі.

Слава про Козельщинський монастир линула далеко за межі єпархії. Заснований наприкінці ХІХ ст., він був наймолодшим серед монастирів, що існували у Полтавській єпархії в дореволюційні роки. Свого часу цей заклад був значним духовним, культурно-освітнім і благодійним центром.

Маємо відомості, що багато вчителів церковнопарафіяльних шкіл прагнуло познайомити своїх вихованців із цим духовним куточком краю. Тому організовували до Козельщини паломництва, хресні ходи, екскурсії. Зокрема, 9 травня 1897 р. в церковнопарафіяльній школі с. Комарівки Кобеляцького повіту закінчився навчальний рік. 6 учениць школи отримали посвідчення про закінчення курсу навчання, решта показала хороші знання на екзаменах. Щоб зробити дітям наприкінці навчального року якийсь подарунок духовного характеру і розширити їхній кругозір, учитель Григорій Насвєтов організував паломництво до Козельщини на поклоніння образу Божої Матері. У його педагогічній практиці це вже було не вперше. До того, працюючи народним вчителем у с. Чорбівці, він навесні 1891 р. з кількома хлопчиками та дорослими жителями села відвідали Козельщину. Але тоді були хлопчики, а тут побажали взяти участь у паломництві і дівчатка, багатьом із яких було не більше 9 років. Юних паломників погодилися супроводжувати 6 дорослих чоловіків - півчих місцевого церковного хору та 2 віруючі жінки. На чолі групи паломників стали: викладач Закону Божого у школі Г. Насвєтов, учительки церковнопарафіяльної школи С. Шамраєва та народного училища А. Черемхович [3].

Діти, навіть найменші, незважаючи на те, що спершу дощило, а потім пригріло сонечко, всю дорогу йшли пішки. З цікавістю спостерігали за всім, у тому числі, як їхали поїзди, що їх дехто з учнів бачив уперше. Нарешті паломники прибули до стін обителі, де їх сердечно зустрічали насельниці монастиря разом з ігуменею Олімпіадою, казначеєм матір'ю Анфірою і священнослужителями. Два дні їх гостинно приймали, годували обідом у їдальні жіночої монастирської школи. Діти та вчителі були присутніми на богослужіннях у храмах, ознайомилися з монастирем. Краса і велич обителі, чудовий спів сестер, сердечний прийом - все це справляло величезне враження. Дітям подарували хрестики, іконки, солодощі. Вони говорили, що знаходяться ніби в раю, їм навіть не хотілося йти з монастиря.

Повертаючись додому, юні паломники почували себе щасливими, ділилися враженнями, навіть не звертали уваги на дощ, який двічі заставав їх у дорозі. Почувши знайомий спів, назустріч їм висипали рідні, односельці. На очах у паломників, їхніх рідних і близьких були сльози радості. Діти розійшлися по домівках щасливі, веселі, несучи скромні дарунки, отримані в обителі, і ще довго пам'ятали все побачене й почуте у ті дні.

Не менш цікаво розповів у часописі „Полтавские епархиальные ведомости" козель- щинський священик Федір Зубковський про те, як відвідали обитель паломники - учні та вчителі Шилівської церковнопарафіяльної школи Зі- ньківського повіту Полтавської губернії. Він пише, що 3 травня 1899 р. мешканці Козельщи- ни, які вже готувалися до сну, були вражені гучним співом. Він мав церковний характер, і вже чітко біля самих стін обителі було чути: „Радуйся, Радосте наша, збав нас від всілякого зла й утоли наші печалі!". Хоча імла майже зовсім оповила землю, але, дякуючи слабкому світлу молодого місяця, можна було бачити численні постаті тих, хто співав, які виднілися вдалині. Вони йшли до Козельщинського монастиря. Паломників було багато і співали так натхненно, що той гармонійний спів линув до неба.

Обитель не готова була прийняти таку велику кількість гостей, тож там відразу розпочалося клопотання, аби пошвидше розмістити богомольців. Їх було близько 400 чоловік, а пройшли вони, співаючи, хресним ходом, шлях у 43 версти, і весь час із ними йшов священик.

Виявилося, що у Шилівці ініціаторами походу теж виявилися учні та вчителі місцевих церковнопарафіяльних шкіл, до яких приєдналося близько 300 віруючих односельців. Дізнавшись про це, місцевий священик, отець Автоном, вирішив надати цьому походові урочистішого характеру, запропонувавши взяти із храму хрести, корогви та невелику Козельщинську ікону Божої Матері й хресним ходом відправитися до Козе- льщини. Коли вони проходили через села і хутори, місцеве населення зустрічало їх із захопленням, давало гроші