Спочатку як робочу худобу використовували коней голштинської породи (високий зріст, довга тонка шия, велика голова і коротка грива), але вони виявилися малопридатними, і поселяни перейшли на російські породи. Разом з тим 1307 господарств були взагалі без будь-якої худоби. Частина колоністів мала значну кількість тяглової сили. У Веселиновому Покровської волості, наприклад, одне німецьке господарство (2 дорослих чоловіки і 1 жінка) в середині 80-х років XIX ст. мали 14 робочих коней та 26 волів. В селі Нововоскресенка цієї ж волості 2 німецьких господарства (6 дорослих працівників) мали 14 коней, в Бугаївці 6 господарств володіли 39-ма робочими кіньми і 34-ма волами. Колоніст Шардт з Градівки Ананіївського повіту мав 50 волів та 67 дорослих коней [17]. Багато господарів тяглову силу мали в незначній кількості, або не мали взагалі. Таке становище було із забезпеченням сільськогосподарськими знаряддями праці. Щодо останніх, то найбільш розповсюдженими серед німецьких колоністів, за свідченням А.Скальковского, були малоросійський двоколісний плуг з вдосконаленнями колоніста Бех- тольда, або ж простий (в нього запрягали до 5 пар волів, якщо ґрунти були дуже твердими); саксонський плуг менонітів, малі плуги - двово- лові та двокінні; 13-зубе двоколісне рало (використовувалося виключно німцями для "розбиття" вже розораного поля). Меноніти також використовували саксонське рало з серповидними крюками. Колоністи іноді користувались культиваторами та катками. Для збору хліба в багатьох колоніях та військових поселеннях були введені коси з грабцями; для викопування із землі картоплі меноніти використовували знаряддя у вигляді тризубця із зігнутими зубцями [18].

У залежності від різних факторів коливалися і ціни на продукцію землеробства. В 1904 р. в середньому по Одеському повіті за пуд озимої пшениці давали 93 коп., ярової — 94 коп., жита - 75 коп., ячменю - 69 коп., вівса - 74 коп. Пуд пшеничного борошна коштував 1 крб. 24 коп., а житнього - 97 коп.; за помел пуда зерна брали 812 коп. В інші роки ціни змінювалися залежно від величини врожаю, значно підвищившись, наприклад, в 1907 році [19].

Крім зернових і деяких технічних та баштанних культур, колоністи вирощували також виноград і фруктові дерева, які висаджувалися як поблизу садиб, так і біля поселень у вигляді досить значних за площею садів.

У 1908 р. колоніст Клюндт придбав у 3-х верстах від Малої Коренихи десятину землі, де в 1912-1913 роках вже був посаджений абрикосовий сад площею в 8,5 десятин, 5,2 десятини яблунь і 20,5 десятини виноградника (66,5 тисяч кущів) [20].

8 десятин саду знаходилися в розпорядженні громади колонії Александерфельд [21]. З самого початку існування поселення Радштадт жителі висадили фруктовий сад площею до 3-х десятин, в якому в кінці XIX ст. росли сливи п'яти сортів, яблука шести сортів, а також груші і вишні. При садові був організований плодовий розсадник, де вирощувалися саджанці і продавалися по 1520 коп. за штуку. Прибутки від саду, який здавався в оренду, йшли на утримання місцевої школи [22].

Слід зазначити, що в середовищі колоністів (особливо великих землевласників) викликала великий інтерес дослідницька робота. В колонії Гальбштадт (яка була перейменована в роки Першої світової війни в Молочанськ), що в Бердянському повіті Таврійської губернії, в 1904 р. був "Молочанський відділ Імператорського Російського товариства плодівництва". Тут же було створено плодовий сад і розсадник, з якого розповсюджувалися плодові саджанці цінних сортів. Площа цього саду становила 15 десятин, і на ній росло в 1915 р. 1320 дерев. В саду працювали учнями 11 юнаків (7 православних і 4 меноніти), з яких пізніше вийшли досвідчені садівники. "Молочанський відділ..." на кількох виставках, зокрема в Санкт-Петербурзі, за надані експонати відзначався золотими та срібними медалями. У тому ж Гальбштадті у 1912 р. діяло "Молочанське товариство сільського господарства", яке утримувалося на кошти колоністів і складалося з трьох комісій: рільництва, конярства та скотарства [23].

Ще з першої половини XIX ст. в деяких колоніях робилися спроби займатися шовківництвом, для забезпечення якого сировиною у великій кількості висаджувалися шовковиці, чисельність яких в Херсонській губернії у 1825 р. досягла 32087 дерев, з яких 23949 було висаджено на громадських плантаціях [24].

Значне господарське значення мало і висадження дерев у вигляді штучних лісів. Вони мали служити як сніговологозатримувачі, як засіб боротьби з суховіями, а також, як згадки про далеку батьківщину в умовах величезних безлісих просторів Північного Причорномор' я. Ліс площею 114 десятин знаходився поблизу колонії Ландау, 6 десятин лісових насаджень було поблизу Вормса, 32 - Шпейєра, 5 - Карлс- руе, 22 - Рорбаха, 10 - Катериненталя, 33 - Йо- ганнесталя. А всього у 1891 р. колоністи Херсонської губернії мали 2087 десятин штучних лісових насаджень [25].

Однією з умов переселення колоністів в Херсонську губернію була їх здатність займатися тваринництвом, особливо вирощуванням покращених порід різноманітної худоби. В більшості колоній та хуторів поселяни переважно вирощували коней, велику рогату худобу (відома "голландська" чи "бельгійська" породи, яка знаходилися лише на заводах покращеного скотарства в деяких поміщиків та німецьких колоністів у досить незначній кількості і утримувалася більше для молока, ніж для розведення та покращення інших порід;