УДК 94(477):323.2

Моргун В.А., Донецький національний університет

До питання про становлення і реалізацію української моделі громадянського суспільства

У даній статті на основі розробленого автором психоісторичного підходу розглянуті актуальні питання соціо- та державотворення в незалежній Україні. Зроблено принциповий висновок про те, що гострі суспільно-політичні проблеми, які постали перед державою на межі II та III тисячоліть, пов'язані, насамперед, з невизначеністю теорії та практики розбудови громадянського суспільства, яке було обране як суспільний ідеал. В цих умовах нехтування суспільною наукою може призвести до національної катастрофи.

In this article on the base of researched by author the psychohistorical approach an actual questions of social and state building in independent Ukraine were examined. It was made the principle conclusion that the sharp society and political problems, that grew up before the state at the border between II and III millenniums connects, beforehand, with the indefinite of theory and practice of building the civil society, that was chose as the society's ideal. In such conditions the neglect to social sciences can be the reason of national catastrophe.Проблема громадянського суспільства посідає чільне місце у політичних та наукових дискусіях щодо визначення подальших шляхів розвитку людської цивілізації. На Заході - з Нового часу, коли воно самоідентифікувалося, і - з невеликими перервами - до наших днів. В Україні - після здобуття нею незалежності та вибору громадянського суспільства як суспільного ідеалу, на противагу соціалізму радянських часів. Проте, незважаючи на велику кількість робіт зарубіжних [1-4] та вітчизняних [5-11] політиків і науковців, присвячених громадянському суспільству, питання про його теоретичні засади та їх співвідношення з суспільною дійсністю все ще залишається відкритим.

В публікаціях автора неодноразово зверталась увага на необхідність вдосконалення концептуальних підходів до висвітлення проблем, пов'язаних з розбудовою громадянського суспільства в незалежній Україні. Зокрема, нами розроблений психоісторичний підхід, який базується на поєднанні методів історії та психології і відрізняється підвищеною увагою до методологічних аспектів наукового пошуку [12-17]. У даній статті ми хочемо зупинитися на двох малодослі- джених питаннях: 1) теоретичному осмисленні суспільно-політичних проблем сучасної України; 2) періодизації процесу соціо- та державотворення після здобуття нею незалежності. Тобто, робимо спробу теоретико-методологічного аналізу української моделі громадянського суспільства в контексті її практичної реалізації. Така постанова питання здійснюється у вітчизняній історіографії вперше. Історики, зазвичай, уникають заглиблення в теорію державного будівництва. А інші суспільствознавці, як правило, нехтують послідовним конкретно-історичним (у нашій трактовці - психоісторичним) аналізом життя держави та народу.

Гострі суспільно-політичні проблеми, що їх переживала незалежна Україна на межі II та III тисячоліть, пов'язані, насамперед, з невизначеністю теорії та практики розбудови громадянського суспільства, яке було вибране як суспільний ідеал. Тобто ці проблеми, на нашу думку, були наслідком, передусім, теоретико- методологічної безпорадності політиків та науковців, а вже потім зумовлювались традиційно відомими труднощами перехідного періоду від одного типу біопсихосоціогенезу (розвитку людини та суспільства) до іншого. На користь цього - головного - висновку свідчить не тільки досвід державотворення в Україні, але й весь психоісторичний досвід людства. Реформи завжди досягали успіху лише тоді, коли спиралися на міцне ідейно-теоретичне підґрунтя. І, навпаки, вони завжди терпіли поразку - закінчувались нічим або робили ситуацію ще гіршою, ніж було до них, - коли люди, що їх проводили, були недостатньо для цього освіченими та мудрими. Відповідно, витоки нинішніх проблем України слід шукати у світогляді її реформаторів та у відсутності науково обґрунтованої кадрової політики на державному рівні.

Теоретична концепція громадянського суспільства була запозичена Україною на Заході. Так трапилося - і, відверто кажучи, воно й не могло бути інакше, - що нею стала панівна на сьогодні у світі концепція врівноваженого біопсихосоціо- генезу раціонально-індивідуалістського типу (раціонально-індивідуалістський приватновласницький базис / сенсорно-колективістська демократична надбудова), відома у суспільствознавстві та у буденній свідомості як буржуазна демократія. Дослідження психоісторичного досвіду державотворення українського народу, включаючи період незалежності, свідчить про його схильність до розбудови громадянського суспільства зовсім іншого типу - сенсорно- колективістського неврівноваженого (сенсорно- колективістський суспільно- або державновлас- ницький базис / сенсорно-колективістська демократична надбудова). Неврахування цієї особливості призвело до того, що сформована ще до середини 90-х pp. XX ст. програма державотворення в Україні залишається невиконаною.

Конкретно-історичний аналіз свідчить, що найголовнішою суспільно-політичною проблемою України всі роки незалежності залишалася відсутність науково обґрунтованої концепції громадянського суспільства, яка враховувала б національну специфіку. На наш погляд, саме цей вкрай несприятливий фактор, залишаючись не- визначеним, постійно провокував виникнення все нових і нових проблем в усіх сферах життя, аж допоки останні не викликали перманентну розгубленість у владних структурах. Як констатував Голова Верховної Ради України, академік НАНУ В., "...значна кількість конфліктів, які сьогодні виникають в Україні, потребують для свого розв'язання вже не просто одноразової дії чи одиничного рішення, а цілого комплексу надзвичайно складних заходів, які вимагають величезних витрат ресурсів - політичних, економічних, матеріальних, фінансових, організаційних тощо" [18]. Наскільки можна судити з оцінки громадсько-політичної ситуації одним із державних лідерів України, це тільки у казках вдається досягти мети за принципом "піди туди, не знаю куди, принеси те, не знаю що". Реальне ж життя вимагає правильної теорії та прискіпливого обґрунтування практичних кроків.

Інша