Верховної Ради України та місцевих представницьких органів за партійним принципом (створення фракцій та депутатських груп; представництво депутатів від певних політичних партій у комітетах та тимчасових комісіях). Вдосконалювалася структура центральних і місцевих органів виконавчої влади (зменшення кількісного складу працівників Кабінету Міністрів України; перебудова структури міністерств, державних комітетів, обласних, міських і районних державних адміністрацій). Відбулися також суттєві зміни в економічних відносинах. В усіх сферах пріоритетною стала приватна власність, розширилась комунальна власність, змінилися форми державної власності. Більш широкого розмаху набрало підприємництво, що позитивно вплинуло на формування середнього класу.
В цей же період проводились заходи, спрямовані на зміцнення правових засад, - утворені Конституційний суд та Вища Рада юстиції, введена система обрання суддів усіх рівнів Верховною Радою України.
Водночас стало очевидним, що розвиток політичної системи в Україні відбувається набагато швидше, ніж деякі економічні процеси. Політична надбудова домінувала над соціально-економічним базисом, що характерно для громадянського суспільства сенсорно-колективістського ("про- соціалістичного", "східного") типу, а не раціонально-індивідуалістського ("прокапіталістичного", "західного"), яке малось на увазі розбудовувати в Україні. Зменшення уваги до розробки і впровадження науково обґрунтованої соціально- економічної політики призвело до суттєвих ускладнень у розвитку всіх галузей економіки і, відповідно, посилило негативні моменти у сфері зайнятості працездатного населення, його матеріального забезпечення. Становище в економіці України ускладнилося і завдяки погіршенню демографічної обстановки. Це, зокрема, призвело до зменшення працездатного населення. Відчутно зросла кількість громадян пенсійного віку, більшість із яких не працювала і мала статус утриманців.
Четвертий етап визначився у 2000 р., коли стало спостерігатися незначне, але неухильне зростання в усіх галузях економіки. Позитивно зарекомендувало себе створення "вільних економічних зон". Більш цілеспрямовано почали здійснюватися реформи в цілому. Цьому сприяло: 1) коригування їх сутності, напрямів і конкретних завдань; 2) перебудова організаційно-впро- ваджувальної роботи виконавчих органів влади; 3) більш усвідомлене сприйняття громадянами заходів, спрямованих на розбудову громадянського суспільства в Україні, і, відповідно, їх більш активна участь у державотворенні.
Проте, поряд із проявленням деяких позитивних зрушень, більш виразно окреслилось і коло головних соціально-економічних і політичних проблем суспільства. Хитання між Заходом і Сходом призвело до того, що Президент, уряд, Верховна Рада стали приймати рішення протилежної типологічної спрямованості. Це робило українську модель громадянського суспільства ще більш типологічно невизначеною в очах як влади, так і народу. І ще більш затягувало завжди важкий для країни і народу "перехідний період". Характерно, що саме в цей період такий стан речей стали усвідомлювати і самі політики, громадські діячі та науковці. Втім, ніяких конструктивних програм з їх боку висунуто не було.
Ринкові перетворення почали набувати монополістичного характеру. Держава ввела монополію на горілчані та тютюнові вироби. Тон у приватизації почав задавати великий бізнес, який остаточно переплівся з владними структурами. Значна частина депутатів Верховної Ради стали задекларованими або скритими мільйонерами. В Україні остаточно завершився розподіл сфер впливу між офіційними та тіньовими економічними структурами, між самими "тіньовиками", між великим, середнім та малим бізнесом тощо. "Поріднившись" з великим бізнесом та відстоюючи його інтереси, державна влада остаточно "задавила" податками та перевірками бізнес середній та малий. Почався процес його згортання в Україні, що, на наш погляд, призвело до формування у базисі засад монополістичної економіки раціонально-індивідуалістського (приватновласницького) типу. Відповідно, спостерігався зворотний відтік працездатного населення із малого та середнього бізнесу до державних та великих приватних підприємств, установ і організацій.
Водночас спроби надати державному регулюванню економіки соціальної орієнтованості - за прикладом Китаю та Росії - були несміливими і непослідовними. Втім, народ призвичаївся до державної політики і тільки іноді давав знати про своє невдоволення, хоча його становище аж ніяк не покращилося. За даними соціологічних опитувань, десь три чверті (73,3%) громадян України мають на проживання не більше одного долара на добу. Цей показник прийнятий ООН як критерій бідності, розрахований на кліматичні умови африканських та інших теплих країн. Якщо взяти показник витрат у розмірі не більше двох доларів на добу, бідними можна вважати вже 86% населення [26]. Навіть за офіційними даними Державної податкової адміністрації України кількість громадян, котрі у 2002 р. отримали прибутки на рівні бідності, збільшилась вдвічі в порівнянні з 2001 р. [27]. Знову відродилася інфляція.
Після парламентських виборів 2002 р. і перемоги пропрезидентських сил стало зрозумілим, що громадсько-політична ситуація у країні залишиться, вочевидь, без суттєвих змін аж до нових президентських виборів 2004 р.
Таким чином, у незалежній Українській державі досить активно вдосконалювалася структура державної влади, місцевого самоврядування, політичних партій та громадських організацій, які все вагоміше впливали на процеси формування громадянського суспільства. Поступово - хоча і не повсюдно - створювалися належні умови праці для громадян. Саме вона повинна стати головним джерелом їхньої заможності й процвітання. У той же час розбудовувалася система соціального захисту для тих, хто в силу об'єктивних обставин не міг брати активної участі у виробництві.
У 1991-2003 pp. Україна остаточно утвердила себе як суверенна держава, стала повноправним суб'єктом європейського та світового співтовариства, важливим чинником стабільності на європейському континенті. Демонтовано головні підвалини тоталітарної системи. Наша держава все-таки, хоча і з великими труднощами, йшла по шляху розбудови громадянського суспільства врівноваженого раціонально-індивідуалістського - "західного" - типу. Він нерозривно пов'язаний з розвитком демократії та ринкової економіки. В