УДК 94 (477) - 055.2

Лисенко А.І., Черкаський державний технологічний університет

Економічне становище жінок: проблеми та шляхи розв'язання (90-ті роки ХХ століття)

Стаття присвячена проблемам становища жінок на ринку праці в Україні в 90-х роках ХХ століття та пошукам шляхів подолання їхньої економічної дискримінації, підвищенню конкурентоспроможності жінок в умовах ринкової трансформації.

This article deals with the problems of the situation of women on the Ukrainian labor market in the 90s of the XXth century and search for the ways of overcoming their economical discrimination, increasing the level of competitiveness of women in conditions of market transformation.Місце жінки на ринку праці - одна з найболючіших проблем, з якими зіткнулися українські жінки в період розбудови українського суспільства.

І саме цій проблемі та шляхам її вирішення була присвячена Національна тристороння конференція (1998) [1]. У матеріали, опубліковані за підсумками обговорень, були включені статті українських урядовців, вчених, фахівців і міжнародних експертів, присвячені сучасним проблемам розвитку ринку праці в Україні, відмінностям становища на ньому жінок, пошукам шляхів подолання окремих форм їхньої економічної дискримінації та підвищенню конкурентоспроможності жінок в умовах ринкової трансформації. Економічні проблеми, з якими зіткнулися українські жінки в 90-х роках, досліджували К.В.Шкребтан, Н.В.Гончар [2], розподіл жінок за професійними групами та за статусом зайнятості досліджували Ю.М.Невмержинський, Н.П.П'яткіна [3]. Автор цієї статті ставить своєю метою з власної точки зору проаналізувати державну політику України щодо використання жіночої праці в сучасну епоху.

Рівність чоловіків і жінок на ринку праці є одним з найважливіших проявів рівноправності, що передбачає рівні права та умови праці, рівну її оплату, однакові можливості кар'єрного просування тощо.

У 1999 р. Україна підписала Європейську соціальну хартію, прийняту 18 жовтня 1961 року у Турині. Даний документ створювався як аналог Конвенції з прав людини у соціальній сфері. Його метою було забезпечення ефективного здійснення основних соціальних прав. У 1996 р. Комітет Міністрів Ради Європи прийняв нову редакцію Європейської соціальної хартії [4]. Вимог її дотримується і Україна. Серед багатьох положень вагоме місце займає стаття 20 (частина ІІ), в якій зазначається, що "з метою забезпечення ефективного здійснення права на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі Сторони зобов'язуються визнати це право і вживати відповідних заходів для забезпечення його застосування або для сприяння його застосуванню у таких галузях:

а) працевлаштування, захист від звільнення;

б) професійна орієнтація, підготовка, перепідготовка, перекваліфікація;

в) умови працевлаштування і праці, включаючи винагороду;

г) професійний ріст, включаючи просування по службі" [5].

Співзвучним Європейській соціальній хартії є Кодекс законів про працю України, який включає окремий розділ (глава ХІІ) про працю жінок [6]. Статті цієї глави розглядають такі положення: роботи, на яких забороняється застосування праці жінок; обмеження праці жінок на роботах у нічний час; обслуговування матері на підприємствах, в організаціях; заборона залучення вагітних жінок та жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, понаднормових робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження та ін.

Поряд з Кодексом законів про працю продовжує зберігати чинність Постанова Ради Міністрів СРСР "Про додаткові заходи з покращення умов праці жінок, зайнятих у народному господарстві" від 25 квітня 1978 р. [7]. Існують Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок [8], та Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками [9].

У 1994 р. було видано розпорядження Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо поліпшення умов праці жінок" [10], а в 1996 році Уряд України прийняв Постанову "Про програму вивільнення жінок з виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996-1998 рр." [11]. У 1999 році Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію Міжнародної організації праці про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок [12].

Але трудове законодавство досить часто допускає лише формальний прояв рівних прав, демонструючи на практиці нижчу заробітну плату жінок (головна причина - робота в низькооп- лачуваній сфері), хоч вони і складають більше 50% на ринку праці.

Взагалі, будь-яка державна політика у відношенні жінок може складатися з таких компонентів:

компенсація їх об'єктивно складного становища на ринку праці (з урахуванням величезної важливості для суспільства інших функцій, виконуваних жінкою за межами цього ринку, насамперед турботу про дітей і забезпечення нормальної ситуації в родині, що дозволятиме чоловікові трудитися з повною віддачею);

боротьба з дискримінацією жінок;

заходи для підвищення їхньої об' єктивної конкурентоспроможності на ринку праці.

Внесок українських жіночих організацій у вирішення проблем стосовно зайнятості жінок досить вагомий. Зокрема, організація "Жінки України" отримала грант від Всесвітнього банку для створення робочих місць для жінок. Також багато жіночих організацій у своїх програмних документах декларують надання жінкам соціально-психологічної і матеріальної підтримки. Активістки організацій надають інформаційну підтримку жінкам щодо обізнаності з власними юридичними правами, вони проводять інформаційні заходи правового характеру (прикладом є робота Асоціації сприяння жіночому підприємництву у Вінницькій області). На Першому Всеукраїнському Конгресі жінок на виступі у секції "Жінка і економіка. Права працюючих жінок" було наведено такі цифри: