УДК 94 (477). "1943/1950" Перехрест І.В., Черкаський

державний технологічний університет

Боротьба з епідеміями паразитарних тифів в Україні у повоєнний період (1944-1950 рр.)

Дана стаття розкриває аспекти розвитку одного із найтяжчих наслідків німецько- фашистської окупації України - інфекційних захворювань та шляхи їх подолання у 1944-1950 рр.

The article deals with the aspects which of one of the toughest consequences of German-Fascist occupation, which is infections diseases. The author also touches upon the ways to overcome them in 1944- 1950s.Дослідження санітарно-епідемічного стану в повоєнний період та вивчення шляхів боротьби з епідемічними хворобами на звільнених від окупації територіях розпочалося відразу після закінчення бойових дій на території України. "Щоб розпочати відновлювальні роботи, загоювати нанесені війною рани, оздоровлювати населення, необхідно було знати розмір та характер руйнувань, санітарні збитки, ріст деяких захворювань, зниження рівня санітарного стану населення" [1]. Ці слова належать головному санітарному лікарю України повоєнного періоду, професору А.М.Марзєєву, під керівництвом якого були розпочаті перші дослідження санітарно- епідемічних наслідків Великої Вітчизняної війни. Пізніше науковці, що займалися вивченням даної проблеми, спирались на обстеження, які були проведені групою лікарів під керівництвом професора Марзєєва.

Протягом 60-80-х років ХХ ст. зазначена тематика привернула увагу окремих дослідників. А.Ф.Ларін, І.М.Сахарчук, Н.В.Маяковська вивчали проблему відновлення роботи лікувальних закладів та санітарно-епідемічного стану визволених районів України [2]. За останнє десятиліття вийшла лише одна ґрунтовна праця Т.В.Вронської, що пов'язана з дослідженням санітарних наслідків війни [3].

Однак тема далеко не вичерпана. У перші десятиліття після війни чимало фактів приховувалось, особливо ті, що стосувалися масштабів епідемії у звільнених від окупації районах, недбалого ставлення частини відповідальних посадових осіб до їх ліквідації. Дані факти ще вимагають ретельного вивчення і осмислення. На основі використання нових матеріалів, почерпнутих головним чином з архівних джерел, автор цієї статті ставить завданням показати боротьбу медичних закладів України з тифозними епідеміями серед населення після визволення території республіки від німецько-фашистської окупації.

Широкомасштабне розповсюдження епідемічних хвороб, що охопило територію України відразу після звільнення, було прямим наслід- ком окупаційного режиму. У 1941-1943 рр. фашисти цілеспрямовано знищували заклади мережі охорони здоров'я, що позбавило мирне населення кваліфікованої медичної допомоги. Ліквідація аптек та зростання цін на ліки не давало можливостей зубожілому населенню придбати необхідні медикаменти. Повне, або часткове знищення лазень, каналізаційних стоків, водогонів призвело до значного погіршення санітарно- гігієнічного стану населених пунктів. Поширювалися та розповсюджувалися інфекційні хвороби. Звільнення території України від окупантів не припинило, а збільшило їх зростання, адже великий потік реевакуйованих, що повертались до рідних домівок з різних куточків СРСР, приносив нові спалахи епідемій [4]. З огляду на ускладнення обставин, влада мала вжити екстрених заходів для поліпшення ситуації.

Справжньою загрозою для України стали епідемії черевного та висипного тифів, що охопили значну територію республіки наприкінці 1943 - на початку 1944 рр., тобто в перші дні після визволення. Ситуація в містах та селах сприяла "розквіту" цих страшних інфекцій. Не було належного харчування, вітамінів, не працювала каналізація, водопостачання, люди місяцями не милися [5]. Найбільшого розмаху епідемія набула навесні 1944 р., коли в епідемічній зоні опинились Чернігівська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Київська області. Протягом весняних місяців спостерігалось неухильне збільшення хворих. Так, у Києві в січні 1944 р. були лише 33 випадки захворювання на висипний тиф, в березні їх стало 113, а в квітні - вже 159 [6]. Спалах важкої інфекції викликав занепокоєння республіканських органів охорони здоров' я, адже виникнення епідемії свідчило про неефективну діяльність владних структур в напрямку відновлення санітарно-гігієнічного комплексу в республіці. 13 січня 1944 р. Раднарком УРСР та ЦК КП(б)У видали Постанову "Про санітарно- епідемічні заходи по боротьбі з висипним та черевним тифом" [7]. Дана постанова закріпила контроль над епідемічною ситуацією за місцевими органами охорони здоров' я та зобов' язала місцеві органи влади надавати всіляку допомогу для боротьби з епідемічними захворюваннями.

В літньо-осінній період 1944 р. вдалося в значній мірі зменшити захворювання на висипний тиф і повністю ліквідувати вогнища черевного тифу. Проте говорити про повну ліквідацію паразитарних тифів в УРСР було ще зарано.

Вдовольнившись першими успіхами проведеної широкомасштабної роботи, більшість керівників обласних і районних відділів охорони здоров'я послабили свою діяльність у проведенні протиепідемічних заходів. Ця недбалість призвела до того, що наприкінці 1944 р. кількість захворювань знову почала зростати. Причин цьому було декілька: несвоєчасне виявлення хворих та затримка їх госпіталізації, незадовільна робота лікарів на санітарних пропускниках при огляді реевакуйованих, нечітке виконання розпоряджень НКОЗ УРСР стосовно боротьби з епідемічними хворобами [8].

Протягом першої половини 1945 р. епідемічна напруга в Україні зростала. В наказі НКОЗ СРСР № 86 від 27.09.1945 р. Нарком охорони здоров'я СРСР Г.Мітерєв відзначив: "Ситуація по ліквідації вогнищ паразитарних тифів в більшості регіонів України залишається незадовільною, в деяких районах немає не тільки стабілізації епідеміологічної ситуації, а відмічається зростання захворювань паразитарними тифа- ми..." [9].

З метою подальшого зниження захворювань паразитарними тифами в зимово-весняний період 1945-1946 рр. Наркомздоров СРСР видав наказ, який зобов'язував місцеві органи влади забезпечити своєчасну госпіталізацію хворих з підозрою на тиф протягом доби, активно виявляти хворих шляхом подвірних обходів, проводити дезінфекцію в місцях захворювання і здійснювати нагляд