З кінця 1926 р. структура культурно-освітнього апарату сільськогосподарської кооперації набрала більш доцільних форм, що дозволило надати роботі більшого розмаху та організованості. З цією метою правління «Сільський господаря» видало спеціальну директиву, згідно з якою райсіль- госпсоюзи мусили ввести у свої штатні розписи спеціальну посаду інструктора-культурника. Для виконання директиви 23 райсільгоспсоюзи негайно виділили окремих інструкторів-культур- ників, а 6 райсільгоспсоюзів поклали їхні функції на окремих співробітників шляхом сполучення їх із іншими обов' язками. Враховуючи відповідальний характер роботи й відсутність належно підготовлених працівників 12 райсільгоспсоюзів для того, щоб культурно-освітня робота набрала достатньої чіткості й ефективності направила на навчання кандидатів на цю посаду [3].

Щодо сільськогосподарських кооперативних товариств, то на початковому етапі завдання з проведення культурно-освітньої роботи було покладено на визначених для цього членів правління. Інструктори-культурники в райсіль- госпсоюзах і окремі члени правління в товариствах планували культурно-освітню роботу і керували нею.

Це, однак, не означає, що проведення культурно-освітньої роботи було покладено виключно на їхні плечі. Практично ця робота здійснювалась шляхом залучення всього, без винятку, інструкторського й агрономічного апарату райсільгоспсоюзів і кооперативних товариств.

Сільськогосподарські кооперативні товариства проводили культурно-освітню роботу разом з іншими культурно-освітніми установами на селі, а також із агрономічними працівниками кооперативних і державних земельних органів.

Разом із тим, варто зауважити, що через перенавантаження кооперативного апарату поточними операційними завданнями, а також через певну недооцінку важливості культурно- освітньої роботи серед селянства на перших етапах, їй приділялося загалом недостатньо уваги [4]. Однак, це не завадило роботі розвиватись і набирати більшого розмаху й змістовності.

З початку 1925 р. в реалізації завдань культурно-освітньої роботи сільськогосподарською кооперацією було взято курс на більш тісну співпрацю з сільбудами та хатами-читальнями, які на той час були основними осередками культурної роботи на селі. Починати доводилось з малого, згідно даним за 1925/26 рр., сільськогосподарські кооперативні товариства брали участь у роботі лише 10,8 % сільбудів та 8,6 % хат-читалень. Решта культурних закладів на селі ще не координувала свою роботу з культурно-освітніми заходами сільськогосподарської кооперації [5].

Однак, із часом цей недолік став усуватися. Так, уже в 1925/26 р. найтісніший зв'язок із хатами-читальнями та сільбудами установили сільськогосподарські кооперативні товариства Дніпропетровського райсільгоспсоюзу. Протягом господарського року 11 сільгосптовариств спільно з сільбудами влаштували зимові кооперативні курси, 10 сільгосптовариств надали на розвиток сільбудів та хат-читалень 1460 руб., 2 - встановили в їхніх приміщеннях радіоприймачі, 2 - асигнували на будівництво нових приміщень сільбудів 1270 руб., 19 - виділили 592 руб. на влаштування та поповнення бібліотек, хат- читалень, 36 - виділили 583 руб. на проведення тих чи інших святкових заходів при сільбудах [6].

Взаємодія сільськогосподарської кооперації з сільбудами та хатами-читальнями поступово набувала характеру тісної повсякденної співпраці, яка виявлялася в їхньому фінансуванні сільських закладів культури, утворенні при них кооперативних куточків та гуртків, бібліотек, читанні в їхніх приміщеннях лекцій на сільськогосподарську та кооперативну тематику, проведенні вечорів запитань і відповідей, організації зустрічей, консультацій, бесід з лікарями тощо.

Починаючи з середини 20-тих років, переломним став 1925/26 господарський рік. Культурно-освітня робота сільськогосподарської кооперації набула чіткої форми та змісту. Головними її напрямками стали: масова робота серед селянства як кооперованого, так і некооперованого, поглиблена робота (або робота з активом), підготовка та перепідготовка кооперативного апарату та розповсюдження кооперативної літератури (книг, газет, журналів).

Особливе значення надавалося масовій роботі серед широких верств селянства. Найбільш розповсюдженими формами роботи, які збирали чисельну зацікавлену аудиторію, були лекції, влаштування свят, вечірок, вистав тощо. Слід підкреслити, що цей період діяльності сільськогосподарської кооперації повністю збігався в часі з розквітом політики українізації, яку в українському селі сприймали, враховуючи гучні й багато в чому щирі заяви найвідоміших діячів українського партійно-радянського керівництва (принаймні таких, як М. Скрипник, Г. Пет- ровський), як остаточно обраний шлях розвитку українського радянського суспільства, якому не буде вороття. Тому в репертуарі цих лекцій, свят, бесід, вистав, вечірок піднімалися проблеми не лише суто фахово-професійні, тобто ті, що безпосередньо торкались сільського господарства, але й культурно-духовного життя українського селянства. Так, за фінансової підтримки сіль- госпкооперації чисельні сільські драматичні гуртки, які існували практично в кожному селі ставили п'єси класичного українського репертуару. Хорові колективи за допомогою очолених сільгоспкооперацією професійних музикантів розучували й на високому рівні виконували складні хорові твори. Проводились вечори пам'яті відомих українських художників, поетів. Ще раз зазначимо, що ця робота проводилась не лише серед членів сільськогосподарських кооперативних товариств, а охоплювала й некоопероване селянство. Тобто масова робота була ще й агітацією в селянському середовищі до вступу нових членів у сільськогосподарську кооперацію. Безперечно, що цими заходами можна було охопити максимально велику кількість сільського населення.

Масовість і дієвість культурно-освітніх заходів, що проводились сільськогосподарською кооперацією, викликала велику пересторогу партійних і репресивних органів, про що прямо йшлося в чисельних закритих документах владної верхівки. Цю осторогу живив справді український характер цих зібрань, де про завдання соціалістичного будівництва, якщо і згадували, то цілком реалістично,