УДК 94(477.7) "1941/1943" + 336.22

Глушенок Н.М., Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Податкова політика німецької влади на окупованій території Півдня України у 1941-1943 рр.

У статті автор висвітлює податкову політику німецької окупаційної влади на Півдні України у 1941-1943 рр., спрямовану на пограбування і фізичне винищення українського народу, а також методи її проведення.

In the article the author reveals German aggressors' tax policy in the South of Ukraine in 1941-1943 directed to robbery and physical extermination of Ukrainians and the methods of its realization.Друга світова війна, нищівна хвиля якої не обминула жодну українську родину, залишила глибокий слід в історичній долі нашої держави. Її зміст визначався не лише ходом бойових дій збройних сил на фронтах та театрах війни, а й протиборством соціально-економічних систем держав. Важливими елементами в системі окупаційних економічних заходів Німеччини були заготівельна політика та використання людських ресурсів завойованих територій. Лише за умови забезпечення названих факторів гітлерівський уряд планував продовжувати розширення свого "життєвого простору".

Серед окупованих східних територій Україна, а особливо Південь, посідала в планах нацистської верхівки особливе місце. Характерними щодо цього є слова Гітлера: "Ми візьмемо південну частину України і зробимо її виключно німецькою колонією. Через сотню років тут будуть мешкати мільйони німецьких селян" [1].

Розглядаючи окупаційну політику Німеччини в сфері економіки на півдні рейхскомісаріату "Україна", слід визнати, що існує значна кількість досліджень істориків, політиків, публіцистів та дипломатів. Та незважаючи на це, очевидним залишається факт необхідності продовження студій національної історії років війни.

Зумовлено це існуванням за радянських часів повністю пристосованої до тодішньої політичної кон'юнктури концепції Другої світової війни, яка базувалася на умовчуваннях та неправді. Щодо праць зарубіжних істориків, то незалежно від наукових шкіл та напрямків, до яких вони належали, радянською історіографією оголошувалися буржуазними фальсифікаціями. Такий традиційний погляд на проблему не дозволив сформувати чітку картину економічної експансії Німеччини, що зробило неможливим дослідження основних рис окупаційного режиму.

Сьогодні, коли історичні події з плином часу постали більш виразніше та розширилася джерельна база, вчені намагаються скинути ідеологічні шори, поглянути на розглядувані аспекти поглядом вільних від політичних обмежень людей.

Серед них можна виділити дослідження, що на значній архівній базі розкривають різні сторони окупаційного режиму в цілому на території рейхскомісаріату "Україна". До них, зокрема, належать праці О.В.Потильчака, І.Г.Вєтрова [2]. Вагомий внесок у вивчення становища українського населення на початковому етапі війни зробив Ю Ніколаєць [3].

Окремо слід зупинитися на дослідженні М.Слободянюка, який особливу увагу приділяв становищу селянства в умовах окупації, зокрема у південних областях України [4].

Та незважаючи на наявність перерахованих вище праць, і сьогодні належним чином не дослідженими залишаються такі аспекти проблеми, як запровадження податкової системи на півдні рейхскомісаріату "Україна" та способи її реалізації.

З огляду на це, дана стаття має на меті висвітлити згадані сторони проблеми та проаналізувати систему матеріального стимулювання селянства до виконання податкових норм.

Перш ніж перейти до висвітлення окремих рис окупаційного режиму, слід сказати, що територія південної України після завоювання вермахтом в результаті входження до різних адміністративно-територіальних одиниць втратила цілісність. Так, Ізмаїльська область увійшла до складу губернаторства "Бессарабія", Одеська та західні райони Миколаївської області - до "Трансністрії".

У серпні 1941 р. був створений рейхскоміса- ріат "Україна", який мав у своєму складі шість генеральних округів, серед яких "Миколаїв" (Миколаївська область без західних районів і Кіровоградська область) та "Таврія" (Крим, лівобережні райони Херсонської та Запорізької областей). Та слід зазначити, що Крим до кінця окупації так і не був включений до генерального округу "Таврія".

Відразу ж після окупації нацистський уряд розпочав інтенсивне використання людських та матеріальних ресурсів рейхскомісаріату "Україна" в німецькій промисловості та сільському господарстві. Зумовлене це було передусім тим, що в зв'язку зі збільшенням чисельності вермахту Німеччина почала відчувати гостру нестачу робочих рук. Разом з тим поряд з економічними чинниками існували й політичні. Зокрема, саме таким шляхом планувалося очистити завойовані землі від місцевої молоді, вороже налаштованої до нової влади. Крім наведених причин, мала місце й соціальна сторона, адже дана акція значно ускладнювала можливість продовження існування української нації, підриваючи біологічну основу народу.

Необхідно зазначити, що протягом всього періоду окупації існувала тенденція використання як робітників на території Німеччини переважно населення міст, оскільки селянство необхідне було для реалізації програми перетворення України в "житницю Європи". Існують архівні підтвердження практики заборони вербування працездатного населення сіл на рівні гебітскомі- саріатів. Наприклад, згідно з розпорядженням генерального комісара Миколаєва від 22 квітня 1942р. набір робочої сили мав відбуватися лише в містах [5].

Проблема нестачі робочої сили в південних районах рейхскомісаріату розглядалася й на найвищих щаблях окупаційної влади. Зокрема, доцільно детальніше зупинитися на звіті щодо становища в сільському господарстві рейхскомі- саріату "Україна", надісланому 10 квітня 1942 р. сільськогосподарським керівником Кернером рейхскомісару України Коху. Так, в ньому зазначається про нестачу робочої сили в південних селах та необхідність в зв'язку з цим перекидати її з інших областей. Далі в звіті наводяться окремі підрахунки, зокрема, в разі відміни перекидання сільськогосподарських робітників з північних областей у південні - втрати становитимуть 770 тис. т. зерна, а на кожні відправлені в рейх 100 тис. селян з півдня